Святий пророк і Предтеча Господній Іван Хреститель – один із найбільш шанованих святих в Україні. Багато молільників моляться перед його іконами, випрошуючи для себе та своїх рідних заступництва та Божої допомоги. Празники на його честь збирають у церквах багато людей. На його честь ми можемо віднайти безліч храмів та каплиць, розкиданих як на заході, так […]
Святий пророк і Предтеча Господній Іван Хреститель – один із найбільш шанованих святих в Україні. Багато молільників моляться перед його іконами, випрошуючи для себе та своїх рідних заступництва та Божої допомоги. Празники на його честь збирають у церквах багато людей. На його честь ми можемо віднайти безліч храмів та каплиць, розкиданих як на заході, так і на сході, півночі та півдні нашої держави.
Загалом у літургійному календарі ми відзначаємо кілька дат, пов’язаних із постаттю Івана Хрестителя. Перш за все, це празник Різдва Івана Хрестителя, який святкуємо 7 липня. Ще одне велике свято – Собор Івана Хрестителя 20 січня, яке у народі називають «зимовим Іваном». Окрім того, як і у випадку більшості святих, окремо згадується день відходу до вічності, а водночас день народження для неба Івана Хрестителя.
Це свято носить назву Усікновення чесної голови святого Івана Хрестителя, вказуючи на той жахливий спосіб, у який його було вбито. 6 жовтня літургійно згадується подія зачаття святого Івана Хрестителя, 9 березня – перше і друге віднайдення чесної голови святого Івана Хрестителя, а 7 червня – третє віднайдення чесної голови. Підсумовуючи, варто зазначити, що у церковному календарі жоден святий не має стільки згадок. Більше ми святкуємо лише Господських і Богородичних свят.
Кожне із цих свят може стати назвою храму чи каплиці. Сьогодні спробуємо разом відшукати церкви, названі на честь празника Усікновення чесної голови святого Івана Хрестителя.
1. Село Кривеньке (Тернопільська область)
Храм із давньою та багатою історією, яка розпочалася ще у XVIII столітті. Згідно із місцевими літописами та хроніками, першу церкву із каменю було збудовано ще у 1752 році. Відбулося це за кошти пароха о. Дмитра Верхратського. Відтак на це святе місце заради візитації та молитви навідувалися ієрархи Греко-Католицької Церкви. 23 червня 1836 року тут побував митрополит Михайло Левицький, 13 травня 1878 року – митрополит Йосиф Сембратович, а 1 листопада 1888 року – перший єпископ новоутвореної Станіславівської єпархії владика Юліан Пелеш.
У 1936 році через малі розміри давньої церкви постала потреба побудови нової. Однак, її будівництво не завершилося, бо під час організації колгоспу на цих теренах увесь камінь із розібраного будівництва пішов на побудову стаєнь. Упродовж 1940—1970-тих років богослужіння не проводилися. Відновилися лише в підпорядкуванні Російській Православній Церкві у 1970—1980-х роках. У 1986—1987 роках силами громади та колгоспу таки вдалося церкву перебудувати. З 1990 року парафія і храм повернулася у лоно Української Греко-Католицької Церкви. Сьогодні це осередок молитви та активного духовного життя, адже при парафії діють братство «Апостольські молитви», Марійська дружина, спільнота «Діти Марії», Вівтарна дружина.
2. Село Кам’янопіль (Львівська область)
Тридільна будівля невеликої церкви з прибудованою до вівтаря ризницею орієнтована по осі північ-південь. Дах нави завершений прозорим ліхтарем з маківкою. Такою перед очима подорожніх та молільників постає дерев’яна церква Усікновення чесної голови Івана Хрестителя у с. Кам’янопіль.
Її історія справді вражає. За переказами, до 1928 року вірні із села не мали свого храму і тому 162 особи ходили до сусіднього села Підбірці. Там вони молилися, там і хрестили дітей та ховали рідних. Проте, саме у 1928 у селі Мразниці, що сьогодні є частиною міста Борислав, якраз завершують будівництво нової цегляної церкви. Відтак стара дерев’яна церква більше не виконувала своїх функцій. Мразничани вирішують зробити справді по-християнськи: дарують свій дерев’яний храм вірним села Кам’янопіль.
Зведення храму на новому місці та організація його благоустрою відбувалися під опікою о. Петра Пилипця і тривали рік. Вже у 1929 році церковцю було посвячено. Старі люди з Кам`янополя розказують, що церкву назвали на честь чоловіка який подарував власну землю під будівництво храму. А звали його Іван Мельник (Міхалишин). Згодом він також подарує бляху для заміни гонту, який почав протікати. У 1938 році будують дерев’яну дзвіницю на три дзвони, церковний двір обгороджують дерев’яним парканом, довкола церкви насаджують ясени, дерево-символ Кам’янополя. Так церква розпочинає приваблювати не лише молитовним духом, але й зовнішньої красою та впорядкованістю.
3. Село Назавизів (Івано-Франківська область)
У селі Назавизів, на Івано-Франківщині, заховалася справжня архітектурна та історична перлина – дерев’яна церква Усікновення чесної голови Івана Хрестителя. Церква структурно тризрубна, однобанна з великим квадратним зрубом нави та меншими зрубами вівтаря і бабинця. До вівтаря прибудовано ризницю, а до бабинця присінок. Опасання розташоване на вінцях зрубів навколо церкви. Над квадратним зрубом нави розташована восьмигранна основа шатрової бані. Баня та двоскатні дахи бокових зрубів мають маківки унікальної форми.
Церква перекрита бляхою (опасання, стіни і дахи над опасанням). Інтер’єр церкви розписаний, зруби нави та бабинця поєднані високим вирізом.
Датована святиня 1820 роком. Тому сьогодні вона визнана пам’яткою архітектури національного значення. Належить до Коломийської єпархії УГКЦ та ведена духовним проводом о. Романа Іванківа.
4. Село Рудківці (Львівська область)
Дерев’яна церква Усікновення чесної голови Івана Хрестителя у с. Рудківці, на Львівщині, збудована у 1927 року у формі хреста на місці знищеної попередньої церкви.
Центральний квадратний зруб, завершений високим світловим восьмериком, що вкритий шоломовою банею з ліхтарем та маківкою.
До нави з півночі та півдня прилягають рівноширокі прямокутні бокові рамена, які у верхній частині переходять у п’ятибічні, вкриті такими самими дахами. Зі сходу до нави прилягає видовжений гранчастий вівтар з симетрично прибудованими ризницями, вкритий п’ятибічним дахом з ліхтарем та маківкою на його гребені.
Квадратовий зруб бабинця при західній стіні нави з прибудованим зашкленим ганком, також вкритий п’ятисхилим дахом, гребінь якого вінчає маківка на ліхтарі. Церква оточена піддашшям, яке опирається на фігурні випусти вінців зрубів.
Поблизу на церковному подвір’ї на північний захід від церкви також розташована дерев`яна двоярусна дзвіниця, накрита пірамідальним наметовим дахом.
5. Старе Село (Львівська область)
Ще одна історична перлина на теренах Львівщини – церква Усікновення чесної голови Івана Хрестителя у Старому Селі. Наближаючись до неї, можна помітити, що це дерев’яна, тризрубна та одноверха святиня, збудована у стилі галицької школи народної архітектури. Складається із квадратного центрального зрубу, до якого приєднані менший прямокутний бабинець на заході та квадратне святилище із прибудованими приміщеннями на сході. Центральний зруб перекритий шоломоподібною банею на низькому восьмерику. Вся споруда за периметром оточена піддашшям на випусках вінців. Таким чином, це цікава знахідка для любителів дерев’яних храмів та народної архітектури.
З історичних джерел відомо, що церква у Старому Селі була вже на початку XVI століття, коли місцевістю володів великий коронний гетьман Ян-Амор Тарновський. Теперішня дерев’яна церква зведена парафіянами Старого Села з дубового дерева ще у 1742 році. Її давній вік та молитовна атмосфера усередині і є найбільшими цінностями. У 1828 році церква була відремонтована. Цікаво, що до 1892 року церква мала іншу назву на честь св. Миколая. Усе через те, що вона вважалася дочірньою до матірної церкви в селі Шоломия. Від 1892 року церква отримала теперішню назву. У радянський період в церкві мав бути розміщений «жалобний зал».
Насправді ж, кожна святиня, якому празнику чи святому вона не була б приурочена, володіє своєю історією, яка протікає не лише хронологічно, але й через серця людей. Адже храм завжди був святим місцем, де люди приходять із своїми найпотаємнішими бажаннями, хвилюваннями та молитвами, щоб поєднатися із Богом та змінити своє життя.
6. Село Вигода (Тернопільська область)
У селі Вигода в давній парафії, що була заснована ще у 1878 році, діє храм Усікновення чесної голови Івана Хрестителя. Сама церква постала у 1927 році завдяки пожертвам і праці селян та стала відображенням історії цілої Української Греко-Католицької Церкви. Адже у 1946 році через насильницьку спробу ліквідації УГКЦ була передана громаді Російської Православної Церкви. Так тривало до 1960 року, коли державна влада взагалі закрила храм. Розквіт парафії та храму розпочався із моменту легалізації УГКЦ наприкінці 1989 року. Іконостас був розпичаний у 1992 році художником із м. Чернівці Миколою Самойленком. Сьогодні храм постійно збирає молільників та належить до Бучацької єпархії УГКЦ. Настоятелем храму є о. Петро Мельничин.
7. Село Губин (Тернопільська область)
Храм у селі Губин, на Тернопільщині, постав ще у далекому 1849 році. Зведено його було з деревини, яку привозили з Карпат. Чин посвячення нової святині відбувся у 1863 році. Таким чином, із 1885 року парафія і храм належали до новоутвореної Станіславської єпархії УГКЦ.
Під час Другої світової війни храм зазнав незначних пошкоджень, які можна побачити і сьогодні. Ці шрами на покрівлі церкви вказують на вагоме значення духовного життя у період випробувань, таких як війна. У власності парафії на той час також були помешкання священника, орна земля та ліс. Згодом усе це конфіскувала радянська влада. До 1946 року, як і більшість храмів на заході, парафія була греко-католицькою. Відтак майже на 43 роки перетворюється не пустку, адже совіти її закривають.
Відновлення храму та парафіяльного життя відбувається у 1989 році. Спільнота відразу повертається у лоно Української Греко-Католицької Церкви. Так вона продовжує розвиватися і сьогодні. При парафії діють Вівтарна дружина, церковне братство та сестринство.
8. Село Хартонівці (Тернопільська область)
У селі Хартонівці, що на Тернопільщині, також красується давній храм Усікновення чесної голови Івана Хрестителя. На місці дерев’яної церкви, що була збудована ще у 1917 році і згоріла, парафіяни власними силами вирішили збудувати ще одну святиню. Завершення будівництва та її освячення відбулося саме 11 вересня, тому й назва була обрана відповідна. Історія цього храму повторює історію попереднього: також передання громаді РПЦ у 1946 році, також закриття храму у 1964 році, і також відновлення парафіяльного життя наприкінці 1989 року. У 2010 році було проведено внутрішню реставрацію храму та ремонтні роботи. І сьогодні храм продовжує збирати людей під проводом настоятеля о. Андрія Прокопіва.
