м. Київ, вул. Михайлівська 17/2 оф. 2А
тел.: (044) 279-19-20, (096) 330-96-79
м. Львів, вул. Руська, 10
тел.: (096) 858-27-57, (063) 075-00-30

Де в Києві моляться Святому Миколаю?

Серед багатьох київських церков, освячених в ім’я святителя Миколая Чудотворця Мирликійського, церква на Аскольдовій могилі є, можливо, не найбільшою і найвідомішою. Та даремно. Адже храм цей, що був збудований на могилі першого християнського мученика України-Русі князя Аскольда і названий на честь його небесного покровителя – св. Миколая, є чи не першою в Київській Русі церквою, присвяченою цьому святому. Саме з неї бере початок традиція побожного вшанування Святителя Миколая на українській землі.

Культ св. Миколая на Русі розквітнув і поширився за князювання Володимира Великого, ще в Х ст. Будуючи своє найграндіозніше творіння – Десятинну церкву, князь Володимир створив у ній окремий приділ, присвячений Святому Миколаю, в якому зберігалася чудотворна ікона святителя, привезена ним із Корсуня. Саме з пієтету до постаті святого він також свого часу відбудував зруйновану князем Святополком Окаянним церкву на Аскольдовій могилі, улюблений храм своєї бабусі, св. рівноапостольної княгині Ольги.

Церква на Аскольдовій Могилі

***

Сьогодні завітавши до церкви св. Миколая на Аскольдовій могилі, ви наче розгорнете книгу, в якій оповідається про славний і сповнений чуд життєпис святого Чудотворця. Тут оповідь ця виписана… на стінах храму.

Житійні сюжети, відображені в стінописі Миколаївської святині, хоч і виконані в сучасному живописному стилі, продовжують традиції давньої української іконографії житія Мирликійського святителя, представленої на клемах старовинних ікон та гравюрах, що прикрашали збірники акафистів до святого. Унікальною особливістю українського іконографічного життєпису св. Миколая була наявність в ній так званих «руських чуд» (тобто чуд, вчинених Святителем на Русі).

Настінний розпис церкви св. Миколая на Аскольдовій могилі розповість вам про такі чуда великого святого Церкви, улюбленця дітей і тих, хто потребує особливої опіки й захисту:

  1. «Різдво Святого Миколая». Цей сюжет із житія святого Чудотворця називають також «Хрещення Святого Миколая» або «Чудо стояння в купелі». І невипадково, адже всі ці три події сталися майже одночасно. Із самого моменту появи на світ младенця, якого батьки-християни нарекли Миколаєм, що означає «переможець народів», Господь явив Свої перші чуда: щойно народивши сина, його мати відразу позбулася болю і до кінця свого життя залишилася неплідною, щоб Миколай залишався її «першим і останнім» сином.

Того ж дня всупереч звичаям Миколая охрестили. Коли ж новонароджене немовля опустили до хрестильної купелі, на подив усіх присутніх, хлопчик протягом трьох годин самостійно стояв на ніжках, не підтримуваний ніким, віддаючи честь Пресвятій Тройці, служінню якій він присвятить все своє життя.

  1. «Святий Миколай рятує мужів від страти». Ця подія сталася, коли Миколай був уже архиєреєм Мир Ликійських. Як до особи, чий сан давав йому право втручатися у справи міста, до святителя прибули посланці зі звісткою про те, що правитель засудив до страти трьох неповинних людей, яким ось-ось відітнуть голови. Не гаючи ані хвилини, Святий Миколай вирушив на місце цієї події. Неблизький шлях до міста, який до того ж пролягав під гору, уже немолодий, сімдесятилітній архиєпископ долав бігом, боячись, що спізниться і не врятує нещасних від смерті. Коли ж владика прибув на судилище, кат уже заніс свій меч над головою одного з засуджених. Миколай зупинив страту і силою свого авторитету домігся звільнення неповинних людей.
  2. «Святий Миколай – утішитель в’язнів». Свідками цієї події стали троє воєвод, які разом із військом зупинилися в Мирах, прямуючи до Фригії, щоб за наказом імператора усмирити там заколот. Святий Миколай благословив вояків і передрік успіх походу, пообіцявши молитися за них. Коли після перемоги над заколотниками, троє полководців тріумфально повернулися до Константинополя, їх за наклепом у державній зраді та за допомогою підкупленого урядника без суду й слідства кинули до в’язниці, засудивши до страти. Згадавши в темниці чудо святителя Мирликійського, яке він вчинив із трьома мужами, врятувавши їх від смерті, вояки почали в молитві благати заступництва Святого Миколая.

Церква на Аскольдовій Могилі

Тієї ж ночі Святитель з’явився у сні імператору Костянтину, наказавши йому звільнити несправедливо засуджених воєвод та відкривши йому правду про підступний наклеп. Збентежений імператор покликав вояків на допит до себе, вимагаючи пояснення, якою силою вони наслали на нього нічне видіння, підозрюючи їх у використанні магії. Намагаючись виправдати себе та запевняючи імператора у відданості, вояки раптом побачили видіння, що відкрилося тільки їм: біля царя стояла постать Святого Миколая, який лагідно махав їм рукою, ніби обіцяючи милість і звільнення, що згодом і сталося.

Чудо Святого Миколая, яке він явив, двічі врятувавши невинно засуджених людей від несправедливого покарання, спричинило те, що в християнській традиції його вшановують як покровителя адвокатів, захисників на судах.

Святий Миколай, який також є покровителем та утішителем в’язнів, сам зазнав тривалих тюремних митарств, близько 20 років перебуваючи у в’язниці разом зі своїми послідовниками за часів римського імператора Діоклетіана (поч. ІV ст.), який переслідував християн. Мало того, сучасні антропологи, які досліджували мощі святого засвідчили, що Святителя піддавали жорстоким тортурам (зокрема катували на дибі), а також тривалий час тримали у вологому й холодному приміщенні.

  1. «Чудо Святого Миколая про київське отроча». Ця київська легенда про порятунок немовляти св. Миколаєм Мирликійським є одним із найдавніших і найперших переказів про чуда Святителя, що з’явилися в Київській Русі в кінці ХІ – на початку ХІІ ст. У пам’ять про цю подію на Русі було навіть запроваджене окреме церковне свято.

Молоде подружжя християн поверталося до Києва з прощі. Серце прочан переповняла радість: у Вишгороді вони поклонилися мощам перших руських мучеників, невинно убієнних святих князів Бориса та Гліба, що загинули від руки рідного брата князя Святослава. Прочани плили човном по Дніпру. Жінка заколисувала свого маленького сина і непомітно задрімала, зморена важкою липневою спекою. Незчулася, як руки, що міцно тримали дитя, розімкнулися, і хлопчик вислизнув у воду. Спросоння мати не відразу зрозуміла свою біду, і цієї миті зволікання вистачило, щоб Дніпрові води назавжди зімкнулися над дитиною. У розпачі батько кинувся в ріку, пірнав навколо човна, сподіваючись врятувати немовля, але так і не зміг цього зробити. Тіло дитини зникло без сліду. Плачучи, батьки звернулися до святого, в могутнє заступництво якого вірили понад усе:

Наступного ранку мати хлопчика прийшла до храму Святої Софії, щоб перед образом Святого Миколая ще раз помолитися за своє потоплене дитя. Те, що вона побачила, переповнило її серце благоговінням і вдячністю: на хорах святині перед іконою Чудотворця лежала її дитина. Ціла, неушкоджена, весела, як і день перед тим. Лише одне здивувало матір – хлопчик був мокрий, наче його щойно-таки витягли з води…

  1. Явлення ікони Святого Миколая князю Мстиславу. Цей сюжет із посмертних діянь святителя Миколая є другим так званим «руським чудом» святого, відображеним у розписі церкви на Аскольдовій могилі. Він має прямий стосунок до виникнення неподалік від Аскольдової могили печерного чоловічого монастиря, відомого під назвою Пустинно-Микільського. Ось що про це говорить давнє передання: 1113 року київський князь Мстислав Володимирович заблукав у лісі на дніпрових кручах та раптом крізь хащі побачив яскраве світло. Кинувшись на світло, він опинився на галявині, де йому відкрився образ Святого Миколая Чудотворця, що стояв на пеньку (за іншою версією – висів на дереві). Натхненний видінням, у 1115 році замість жіночого (очевидно, знищеного половцями) князь розбудував тут чоловічий монастир. На самому ж місці чудесного об’явлення він звів стовпоподібну каплицю (слуп «стовп») з образом Святого Миколая, що слугувала своєрідним дороговказом до обителі. Із того часу до назви монастиря «Пустинно-Микільський» додався ще прикметник «Слупський».
  2. «Успіння Святого Миколая». Або ж «Погребіння Святого Миколая» напряму пов’язане з зимовим празником на честь святого Чудотворця, яке ми відзначаємо 19 грудня, празником, найшанованішим і найпопулярнішим серед українського народу.

Церква на Аскольдовій Могилі

Архиєпископ Мирликійський багато років прожив у Мирах, являючи своїм сучасникам приклад Божественної доброти й милосердя. Досягнувши старечих літ, він мирно спочив після нетривалої тілесної хвороби. У вічне життя святий угодник увійшов із радістю, співаючи псалми, куди його супроводжували ангели і де його зустріли лики святих.

На погребіння Святого Миколая прибула сила-силенна народу: єпископи Ликії, священики й монахи, миряни з усіх міст і сіл. Чесне тіло святителя з почестями було покладене в соборі Мирійської митрополії 6 грудня (за н. ст. – 19 грудня). Мощі святителя виливали пахуче й цілюще миро, що ним помазували хворих, які цим отримували зцілення від тілесних і душевних недугів.

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (Голоси поки відсутні)
Loading...Loading...