м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська 5, оф.212
тел.: (044) 541-03-60, (096) 330-96-79
м. Львів, вул. Руська, 10
тел.: (096) 858-27-57, (063) 075-00-30

Городиловичська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

073i 073i2На тому місці де сьогодні збудовано каплицю, на місці церкви бувшого с. Городиловичі, у давні часи був густий ліс. Село Городиловичі знаходилося на невисокому пагорбі. В селі була тільки невелика капличка. Тому жителі села надумали побудувати собі велику церкву. Та тут трапився такий випадок: одного літнього дня надвечір селяни побачили над лісом незвичайне сяйво. Коли вони з острахом і цікавістю підійшли до того місця де було це незвичайне сяйво- то побачили на одному із пнів трьох зрізаних дубів ікону Божої Матері, яка сяяла дивним предивним світлом. Порадившись між собою селяни вирішили, що Образу Пресвятої Богородиці не місце в лісі, а тому перенесли його до сільської каплички. Яке було їх здивування, коли ранком вони не побачили ікони в капличці. Ікона зникла. Але Її довго шукати не прийшлося. Вона зайшлася на тому ж самому пні в лісі. Селяни звернулися до священика і за його порадою урочистою процесією перенесли цю ікону знову до каплички. Та на другий день ікона знову опинилася на місці об’явлення у лісі. Так три рази селяни із урочистою процесією переносили цю ікону знову до каплички. В четвертий раз, коли селяни дала обіцянку на місці об’явлення ікони Пресвятої Богородиці побудувати церкву, повернення її припинилося.

Місцевий щляхтич якому належав ліс не тільки дозволив на цьому місці побудувати церкву, але й дав для будівництва необхідну кількість дерева. Невдовзі тут уже стояла невелика дерев’яна церковиця. Її поставили так, що три пні на одому із яких об’явилася ікона Божої Матері опинилися прямо під престолом над яким помістили чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. З часом.

У 1748 р. жителі с. Городиловичі побудували нову велику церкву. (про час її побудови свідчила вирізана на верху одвірка церковних дверей старослов’янськими літерами дата- 1748р.) Власне ця церква і зображена на старій довоєнній фотографії. Неподалік від церкви була викопана криниця, в ній завжди святили воду. Вода в ній, за спогадами старожилів села, була цілюща.

Надав право на відпуст своєю Грамотою єпископ Онуфрій Шумлянський, який і проголосив Городиловичську ікону Пресвятої Богородиці чудотворною. З того часу, на десяту п’ятницю після Воскресіння, на свято Сострадання Пречистої Діви Марії в с. Городиловичі відбувалися величні відпусти. Десятками років йшли шляхами-дорогами громадно люди з околиць краю та подальших сторін до Городиличівської Чудотворної ікони Божої Матері храму Упення Пресвятої Богородиці. А численні пожертви – дари, воти, якими вона була прикрашена свідчать про Господні ласки, які під цим образом Пресвятої Богородиці на Її побожних пошанувальників ісходили. Та коли австрійський уряд почав конфісковувати дорогоцінні церковні речі та окремим декретом намагався спинити почитання чудотворних ікон і розвій відпустових місць то багатолюдні і славні відпусти почали занепадати то не були винятком і відпусти в с. Городиловичах. .

На сторіччя перших чудотворних дійств Городиловичської ікони Пресвятої Богородиці Святійший Отець Папа Римський Пій ІХ дав право єпископу Григорію Яхимовичу її коронувати. поновив відпусти митрополит Андрей Шептицький. І з часом багатолюдні і славні відпусти набули нового розвою Так було до 1945 р. Після Другої світової війни відповідно рішень Кримської (Ялтинської) і Потсдамської конференцій в Східній Європі відбулися значні територіальні зміни. На основі Люблінської угоди від 9 вересня 1944 р. і договору про радянсько-польський кордон від 16 серпня 1945 р укладених між СРСР і Польщею споконвічні етнічні українські землі Посяння, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини без згоди на те і незважаючи на волю українського населення були передані Польській Республіці. Більше того, відповідно до них українське населення вимушено було внаслідок «добровільного переселення» і насильницької депортації покинути свої рідні домівки і землі предків. Завершальним етапом цього процесу стала операція «Вісла». Внаслідок її споконвічні українські землі були «очищені» від етнічних українців. Не минула ця страхітлива доля й жителів с. Городиловичів.

6 травня 1946 р всіх селян вивезли. Коли вони покидали рідне село за наказом місцевого священика дяк зняв ікону і передав її Процюк Анні Іванівні. І повезли селян світ за очі далеко від рідного дому. І стала ікона мандрувати разом із селянами по Україні. В переважній більшості селян із Городиловичів переселили в Тенопільську область. Першим місцем їх прихистку стало с. Глибочок Борщівського району Тернопільської області. Туди ж привезла із собою Процюк Анна і ікону, як найбільшу родинну дорогоцінність. По приїзду поставили її з дозволу місцевого священика в сільській церкві. Служби Божі при цьому образі відправляли та все в молитвах до Господа просили аби поближче до рідних місць мали змогу переселитися. І надалі де б не закидала доля вихідців із с. Городиловичів вони завжди на десяту п’ятницю після Воскресіння, на свято Сострадання Пресвятої Богородиці молилися до Образу Матері Божої благаючи повернути їх додому, або хоча б поселити ближче до рідних місць і споминали рідне село.

Поклонитися Городиличівської Городилівській Чудотворній іконі Божої Матері приходили чимало жителів із ближчих і дальших сіл Надзбручанського краю. Проживали городиловичани в с. Глибочку недовго- майже рік. Потім шлях поневірянь переселенців із Городиловичів проліг аж до Побужжя. Чимало родин переселенців із Городиловичів переселилися в Побужжя аби бути поближче до рідного села. Тут їх поселили в с. Дальнич Кам’янко-Буського району Львівської області. Жителі села прийняли їх привітно. Ікону Пресвятої Богородиці в місцевій церкві помістили і Служби Божі при ній служили. Більше того, тут, як і по всюди, де бувала з городиловичанами ікона проводилися величаві багатолюдні відпусти. Звідусіль, із багатьох сіл і міст Побужського краю йшли люди незважаючи на грізні окрики місцевих компартійців до Городиличівської Чудотворної ікони Божої Матері, щоб в молитві, з глибокою вірою просити в Небесної Заступниці духовного порятунку, духовної розради й духовної потіхи. Тут проживали городиловські переселенці вже декілька років. На основі підписаного між СРСР і ПНР 15 лютого 1951 р. договору про новий державний радянсько-польський кордон відбувся обмін окремими прикордонними територіями. Внаслідок цього до Львівської області УРСР відійшли (були повернуті) українські землі в районі м. Кристинополя, перейменованого пізніше в Червоноград. Городиловичі знову стали українськими. Можна було повертатися до рідниих батьківських осель. Та де там. Село на той часу було уже геть понищено і являло собою суцільну руїну. Майже всі будинки і господарські споруди спалено. Вцілілі вщент пограбовано. Церкву розібрали, а з дощок курник в сусідньому селі для колгоспу побудували. Зараз такого населеного пункту вже й на карті не існує. Хто мав можливість, бажаючи проживати ближче до рідних місць, то переселялися на Сокальщину. Так доля багато родин городиловичан закинула аж до с. Борятина, що за 30 км від рідного села.

Тут до церкви ікону місцеві жителі не прийняли, тож вона перебувала в домі родини Судолбині. Але в одне літо була дуже велика посуха в цих краях. На полях геть все зів’яло. Надії на урожай не було ніякої. Тож згадали про ікону. І за порадою городиловичан місцеві жителі надумали перенесли її до церкви щоб відправити при ній Службу Божу. І сталося чудо. Як тільки стали вносити ікону до церкви почав падати рясний прерясний дощ якого так очікували селяни. Була з того часу в с. Борятині ікона у великій пошані. І тут старше покоління городиловичан та їхні нащадки не занехаяли таку гарну релігійну традицію, як поведення відпусту на пошанування Городиличівської Чудотворної ікони Божої Матері Частина вихідців із с. Городиловичів з часом перебралися ще ближче до рідних місць- до сусіднього з їх рідним селом – с. Ульвівок. Коли з часом вони обжилися на новому місці то задумали й повернути собі ікону. Але місцеві жителі і ті городиловці що прижилися в Борятичах не хотіли віддавати ікону. Але з часом дійшли згоди. Бо не гоже іконі бути все в приймах, далеко від рідних місць, і все мандрувати по світі. І за згодою владики ікона в 1990 р. із величною процесією за участю монахів, духовенства, городиловичан, а також жителів навколишніх сіл і міст Городиличівська Чудотворна ікон Божої Матері в прибула в с. Ульвівок, що поряд бувшого с. Городиловичі.

На прохання о. Ореста Рубеля у 1998 р. було проведено реставрацію ікони. Всі роботи по реставрації ікон виконала відомий реставратор, мистецтвознавець, працівник Червоноградського музею історії релігії п. Оксана Ясинецька. Вона встановила, що відкриті лики Пресвятої Богородиці і Дитятка Ісуса Христа (решта ікони була закрита позолоченою металічною оправою- шатами) були невідомими художниками неодноразово перемальовані, в результаті чого на ликах було нанесено три нашарування фарб. Реставратор зняла шати. Під час реставрації закритих частин ікони О.Ясинецька встановила, що під сучасним зображення на іконі є ще більш давнє. Червоноградським художником Володимиром Свідерським була виконана достовірна копія Городиличівської Чудотворної ікони Божої Матері, в такому вигляді якому вона була до реставрації. Далі п. Ясинецька зняла верхні нашарування фарб. Дійшла до первісного зображення ікони намальованого ще у ХVІ ст. Закрите до реставрації зображення на іконі добре збереглося. Після реставрації оригінал ікони повністю відкритий.

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (31 голоси, середня оцінка 5.00 із 5)
Loading...