м. Київ, вул. Михайлівська 17/2 оф. 2А
тел.: (044) 279-19-20, (096) 330-96-79
м. Львів, вул. Руська, 10
тел.: (096) 858-27-57, (063) 075-00-30

Храм Святої великомучениці Параскевії у Івано-Франківську

Адреса: м.Івано-Франківськ, вул. о. Івана Блавацького, 2г.

Першу письмову згадку про Опришівці виявив у львівському архіві сучасний історик Петро Сіреджук. Вона датується 1420 р., друга письмова згадка відноситься до 1424 р. Згідно з радянських архівних даних церква у Опришівцях була побудована у 1600 р. На жаль, нам не вдалось віднайти жодних письмових документів з цього часу.

Нам відомо тільки те, що у 1701 році у листі Йосифа Шумлянського, єпископа Львівського, Галицького і Кам’янець-Подільського до Папи Римського Климента ХІ згадується парафія Святої Параскеви у Опришівцях та церква Благовіщення Богородиці у селі Чукалівці. Згідно книг візитації Шадурського (1740 та 1755 рр.), які на даний час зберігаються у відділі рукописів та стародруків Національного Музею у Львові імені митрополита Андрея Шептицького, церква у селі Чукалівка була побудована у 1652 р., за старанням місцевого пароха. Церква св. Параскевії у Опришівцях була дерев’яною, під гонтом, зведена у 1739 р., за сприяння отця Михайла Храплінського, який був затверджений парохом Опришівців у 1736 р., власником села коронним гетьманом Андрієм Потоцьким, та місцевого жителя Андрія Крехорового. Цікавою є інформація про кількість церковних земель – у Опришівцях „на три дні оранки”, у Чукалівці – „на один день”. Парафія Опришівці була матірною, тобто основною, з дочірною частиною Чукалівкою. З передання старших парафіян літургія у неділю правилась два тижні у церкві в Опришівцях, на третій тиждень у Чукалівці. Церковна документація в Опришівцях велася з 1785 р., була вона представлена метричними книгами: народження, вінчань, смерті. Священик писав метричні книги на латинській мові, напевно це є свідченням того, що священнослужителі були високо освіченими і за своїми знаннями не поступались будь-якому випускнику престижного університету.

У 1854 р., отець Йоан Порумбальський завершив будівництво нової дерев’яної церкви у Опришівцях. На жаль не маємо жодної інформації проте, що сталось з попередньою церквою і чи на тому самому місці зводили нову святиню. Її прикрашав мистецько розписаний іконостас, роботи відомих на той час галицьких майстрів. Отець Кирило Церкевич розпочав побудову нової церкви у Чукалівці, яка була посвячена на свято Благовіщення 7 квітня 1873 р. Першу, відому нам з письмових джерел, дерев’яну капличку у Опришівцях, побудував отець Теодор Косьєвич у 1885 р. Посвячена вона була на честь св. Онуфрія, зведена за кошт Дмитра Когутяка. Важливим для культурного життя Опришівців був 1898 р., бо саме тоді за сприяння отця Теодора Косьєвича, була заснована місцева філія товариства „Просвіти” в Опришівцях, яку він і очолив.

Літо 1905 року видалось складним для життя парафії. Бо 7 серпня, о 17 годині під час невеликого дощу і малих громів у церкву вдарила блискавка, з північного боку. Через півгодини церква стояла в полум’ї і згоріла дощенту. Церковні речі та внутрішнє спорядження вдалося врятувати з малими втратами. Згорів іконостас, вівтар святого Івана Хрестителя, три люстри і головна каса з готівкою близько 30 злотих ринських і книжками ощадної каси. Церква була застрахована на 10 000 злотих ринських у страховому товаристві „Дністер”, включаючи прилеглі будинки і дзвіницю. Виплачене страхування складало близько 5000 злотих ринських. Богослужіння відбувались у капличці святого Онуфрія та приміщенні старої школи, де було виділено кімнату під капличку. Одночасно почався збір коштів на будівництво нової мурованої церкви. Нам відомо, що на старій чукалівській дорозі, яка проходила через сучасний аеродром, стояли ченці з скарбонками та збирали кошти на будову нашої церкви.

За проектом нової мурованої церкви, представники громади, з отцем Теодором Матейком та старшим братом Петром Кульчицьким вирушили на Тернопільщину, у село Тлусте. Там, в цьому селі, у свій час отець Матейко був сотрудником. У Тлустому було взято проект церкви відомого галицького архітектора Василя Нагірного. Протягом лютого-квітня 1907 р., було привезено матеріали для будівництва мурованої церкви. А 23 травня 1907 р., розпочалося саме будівництво церковного фундаменту. На свято Вознесіння Христового, 14 червня 1907 р., відбулося закладення наріжного каменя майбутньої церкви. Будівництво тривало досить злагоджено, уже 5 жовтня мулярі вимурували стіни. Каркас на дах завершили 12 жовтня. Бригада бляхарів 25 жовтня 1907 р., накрила дах на церкві бляхою. З урочистостями 17 серпня 1908 р., було посвячено і поставлено хрест на церкві. Відкриття храму відбулось на храмове свято святої Параскевії П’ятниці у першу неділю листопада 1908 р. Ми вважаємо, що на святкуванні був присутній Владика Григорій Хомишин, єпископ Станиславівський, та парохи навколишніх сіл.

У березні 1946 р., відбувся псевдособор у Львові, на якому насильно нашу Українську Греко-католицьку Церкву „возз’єднали” з Російською Православною Церквою „нібито” за згодою наших вірних та духовенства. Багато священнослужителів не погодилися з таким рішенням і були за свої переконання та думки заслані в табори та тюрми «Вєлікого Совєтского Союза». Важко нам зараз засуджувати тих, що перейшли чи зламались під тиском напевно, що в кожного були свої мотиви. Подібно перед таким вибором став і отець Ярослав Крвавич, який в 1946 р., перейшов разом з парафією з греко-католицької конфесії на православ’я. Цей вимушений крок він здійснив заради того, щоб зберегти церкву від закриття, щоб вона номінально стала православною та по духу залишалась греко-католицькою.

Хрущовська відлига не принесла надії для церкви, бо за її час було закрито найбільше храмів. Така ж доля спіткала і опришівецьку церкву. Рішенням виконкому Лисецької районної ради від 14 вересня 1962 р., була закрита церква, а її приміщення віддано під склад. Щоб врятувати церковні речі, ввечері перед приїздом атеїстичної бригади, слід віддати належне, директору опришівецької школи. Микола Суровський відчинив церкву, звідки люди винесли та сховали усі цінні речі. Всі речі зберігалось у приватних домівках, з великим ризиком не тільки для себе, але і для всієї родини. З таких речей можемо сказати збереглося „Євангеліє”, на якому складають присягу молоді пари під час Тайни Подружжя. Не вдалося врятувати лише церковні дзвони, які були відлиті за часів Австрійської імперії. Від 1962 до 1989 р., наші парафіяни не мали постійного духовного окормлення. Офіційно парафія Опришівці була прилучена до церкви на Гірці, парохом якої був отець Дмитро Валіхновський. Проводив у Опришівцях таємні Богослуження підпільний греко-католицький священик отець Роман Кияк. Завжди згадують про духовне окормлення і нашого земляка отця Ореста Остаповича, який на даний момент душпастирює в Канаді Запрошували священиків, як з кафедрального собору так із церкви на Гірці, а також з села Чукалівка. Після сумного рішення про закриття ряду церков у місті, наша парафія, яка складалась із двох церков і обслуговував її завжди один священик розділилась. Церква Благовіщення у селі Чукалівка стала самостійною.

Не можемо не згадати про час коли на території нашої парафії, у 1970-1980-х рр., знайшла собі пристановище греко-католицька підпільна семінарія. Духовно опікувався нею отець Василь Семенюк – зараз правлячий архієрей Тернопільської єпархії. Він зумів все так організувати, щоб діяльність семінарії не привертала уваги, як відповідних органів так і місцевих жителів. У будинку Ганни Майданської по вечорам відправлялись літургії. До цього часу стоїть свідок цих подій – старий будинок в якому зберігались Святі Тайни. Сусіди пані Ганни деколи дивувались, як в такої побожної жінки на всі великі свята на подвір’ї висіла постіль. Ніхто не міг здогадатись, що саме ця розвішена по всьому дворі постіль відволікала увагу і за неї швидко ховались всі хто заходив у дім на відправу. Маскувались семінаристи в Опришівцях під виглядом квартирантів.

Вони дуже часто змінювали квартири відчуваючи за собою пильне око відповідних органів. Для лекцій був викупений будинок, до якого привозили викладачів. Зараз ми можемо гордитись тими особами, які під час навчання у семінарії не одному з опришівчан уділили святу тайну подружжя чи тайну сповіді та причастя. Сьогодні це відомі як в духовному колі так і в громадському житті особи такі, як правлячий архієрей Тернопільської єпархії Кир Василь Семенюк, Екзарх Одесько-Кримський владика Кир Василь Івасюк, Екзарх Луцький та Волинський владика Кир Йосафат Говера, судовий вікарій Львівської Архиєпархії доктор канонічного права отець Роман Шафран, віце – ректор Тернопільської семінарії отець Василь Репела, останні два вище згадані отці є двоюрідними братами нашого настоятеля отця Івана Репели, які своє покликання завдячують власне своєму старшому брату, тобто отцю Івану. Повертаючись до часу коли була закрита церква, то можна сказати, що вона була і складом школи, і складом солі. Ненадовго у ній розмістилася художня майстерня, однак художники швидко покинули її, бо приміщення не опалювалось. Навіть пропонували зробити з церкви планетарій, а під куполом розмістити маятник Фуко. У 1988 р., було підпалено церковну дзвіницю, яка згоріла дощенту.

За час, коли храм був закритий наші вірні були змушені довший період часу поневірятись та ходити далеко до міста, шукаючи там вирішення всіх своїх духовних потреб у кількох незакритих ще храмах. Та напевно всі були вражені не тільки емоційно, але і духовно піднесені, коли відбулась перша літургія після відкриття церкви. На свято Різдва Господа нашого Ісуса Христа в 1990 р., вперше у храмі урочисто лунали різдвяні колядки, якими прославляли новонародженого Ісуса. Зараз ми можемо говорити, без жодного перебільшення, що з народженням маленького Ісуса у ці різдвяні свята – народилась нова молода парафіяльна спільнота в Опришівцях..

З чуйними і теплими словами звернувся до своєї пастви новопризначений парох. Загартований часами підпілля отець Іван Репела дуже швидко знайшов особливий підхід і до молоді і до старших парафіян. Його пастирське слово привертало все більше і більше людей до церкви, вони всі об’єднувались навколо церкви та свого духовного провідника. Сотрудником був призначений отець Любомир Гаєвський. У серпні 1990 р., на зборах громади двісті голосами „за” і одним „проти” було вирішено повернути парафію Опришівці до УГКЦ.

Не можна не згадати і перше велике свято, якого чекали з нетерпінням. Готуючись майже цілий рік святиня прийняла новий вигляд. По завершенню всіх на той час реставраційних робіт за Божою волею це торжество відбулось саме на храмовий празник 11 листопада 1990 р. Чин освячення храму після його реставрації звершив блаженної пам’яті Владика-ординарій Софрон Дмитерко Чину Святого Василія Великого. Свято прикрашав чудовий спів хору під керівництвом пана Миколи Гнитки.

У нашій церкві знаходяться такі реліквії: мощі св.влмч.Параскевії (ІІІст.), св.отця Миколая Мирлікійського(ІІІст.), св.отця Томи Аквінського, блаженної Йосафати (Гордашевської), блаженних священномучеників Івана Слезюка та Симеона Лукача, блаженного Падре Піо.

[nggallery id=22]

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (Голоси поки відсутні)
Loading...Loading...