Назва будь-якої Церкви, конфесії має таку ж довгу історію, як і сама Церква. Трапляється, що назва змінюється, пристосовуючись до історичних змін церковної спільноти, обставин, у яких вона розвивається. Та кожен раз у своїй назві Церква намагається коротко відобразити власну ідентичність – обрядову традицію, церковну юрисдикцію, до якої вона належить, а також національну приналежність її вірних. […]
Назва будь-якої Церкви, конфесії має таку ж довгу історію, як і сама Церква. Трапляється, що назва змінюється, пристосовуючись до історичних змін церковної спільноти, обставин, у яких вона розвивається. Та кожен раз у своїй назві Церква намагається коротко відобразити власну ідентичність – обрядову традицію, церковну юрисдикцію, до якої вона належить, а також національну приналежність її вірних. Назва Церкви дає ім’я вірянам, які до неї належать: православний (вірний Православної Церкви), католик (вірний Католицької Церкви), греко-католик (вірний Греко-Католицької Церкви), старообрядець (вірний Старообрядницької Церкви) тощо.
Українська Греко-Католицька Церква є прямою спадкоємицею Київської митрополії Константинопольського патріархату, що була утворена в Х ст. у момент Володимирового хрещення України-Русі. У 1596 року частина київських митрополитів, бажаючи відновлення первісної християнської єдності Західної та Східної Церков, на церковному соборі в м. Бересті підписали Берестейську унію – документ, у якому вони проголошували об’єднання з Апостольським Престолом та визнавали церковну владу єпископа Риму. У церковних документах новоутворена Церква називалася латинською мовою Ecclesia Ruthena unita (Руська (Рутенська) унійна Церква) або Київська унійна митрополія. Слово унійна (від унія з лат. «об’єднання»), таким чином, визначало специфіку новоутвореної конфесії на відміну від тієї частини Київської митрополії, що унії не прийняла. Тоді ж виникла назва вірних Унійної (Уніатської) Церкви – унійці, уніти, уніати, яка з часом набула негативного, дискримінаційного забарвлення внаслідок міжцерковних конфліктів, а також антиунійної пропаганди (як православної, так і католицької). У ХІХ – на початку ХХ ст. богословських колах Галичини з метою уникнення кривотлумачень для означення Церкви вживали семантично прозорішу назву з’єдинена – переклад слова унійна.
Проте означення унійна в назві Церкви завжди викликало певні застереження і дискусії. На противагу йому висувалося означення католицька (вселенська), а отже, пропозиції називати Церкву Українська Католицька Церква.
Наприкінці ХVІІІ ст. Унійна Церква, що була остаточно витіснена російською імперією на західні терени Правобережної України, внаслідок другого поділу Польщі опинилася під владою Габсбурзької монархії. На території Австрійської імперії вже існувало кілька католицьких конфесій: Вірменська Католицька Церква, Римська Католицька Церква. Щоб розрізнити Церкви однієї юрисдикції та різних обрядів, а також урівняти їх у правах австрійська імператриця Марія Терезія в 1774 році видала наказ про нову назву для Унійної Церкви – Українська Греко-Католицька Церква. Означення греко- (грецька) вказувало на візантійський (грецький) обряд Унійної Церкви як його визначальну конфесійну ознаку. Імператриця продовжила пізнішу традицію Риму означати Українську Унійну Церкву як Ecclesia Greco Ruthena (Церква Грецько-Українська). Означення Українська дозволяло відрізняти її від Румунської Греко-Католицької Церкви, яка також існувала на території Австрійської імперії. Цікаво, що означення Ruthena (Рутенська) в документах самого Ватикану змінилося на Ukrainorum щойно в 1962 році. Назва, затверджена австрійською імператрицею Марією Терезією, залишається офіційною назвою нашої Церкви до сьогодні.
Згодом у документах Ватикану цю назву було дещо змодифіковано, уточнено – її названо Українська Католицька Церква Візантійського обряду. Така назва виринула в період реформ церковного обряду УГКЦ, які передбачали його очищення від латинських нашарувань, що виникли тут після Берестейської унії, та повернення до первісних, доунійних обрядових форм.
У 1990-х роках, коли УГКЦ вийшла з підпілля, в Церкві розпочалася активна діяльність із пошуку власної конфесійної ідентичності, а також процеси її повернення на первісні історичні терени. Щоб підкреслити прямий зв’язок УГКЦ із традицією Київської митрополії на Синоді Єпископів в 1999 році було запропоновано нову назву Церкви – Київська Католицька Церква.
