Господь посилає у світ великих святих, чудотворців і мучеників, щоб зцілювати його. Щоб укотре показати зневіреній людині реальність Своєї присутності, дію Свого милосердя і ту незмірно велику ціну, яку Божий Син сплачує за Свою любов до людини. Одним із таких великих святих, що став нашим сучасником, є святий Падре Піо. *** Франческо Форджоне, так звали […]
Господь посилає у світ великих святих, чудотворців і мучеників, щоб зцілювати його. Щоб укотре показати зневіреній людині реальність Своєї присутності, дію Свого милосердя і ту незмірно велику ціну, яку Божий Син сплачує за Свою любов до людини. Одним із таких великих святих, що став нашим сучасником, є святий Падре Піо.
***
Франческо Форджоне, так звали отця Піо до прийняття ним монашества, народився в 1887 році у невеличкому містечку П’єтрельчіне, на півдні Італії. Життя одного з восьми дітей бідної, але дуже побожної родини з самого дитинства було позначене особливою Божою присутністю. Чудом вилікувавшись від туберкульозу, п’ятирічний Франческо здобув дар спілкуватися зі своїм ангелом-охоронцем, Пресвятою Богородицею та навіть самим Ісусом Христом, по-дитячому вважаючи ці об’явлення звичним і природним явищем, а тому не розповідаючи про них нікоу. У шістнадцять років Франческо Форджоне вступив до ордену капуцинів, взявши собі ім’я Піо, і з 1916 року до самої смерті не покидав невеличкого монастиря у селищі Сан-Джовані-Ротондо.
У 1918 році в житті отця Піо сталася подія, яка докорінно змінила це життя раз і назавжди. На тілі монаха з’явилися стигмати – видимі криваві рани в тих місцях, де вони були на тілі розіп’ятого Ісуса Христа: на долонях, ступнях та боці. Отець Піо носив на собі стигмати довгі 50 років; вони зникли лише за кілька годин до його смерті, не залишивши жодного сліду. Рани о. Піо були особливими. З одного боку, вони не загноювалися, не запалювалися та не інфікувалися, рівень гемоглобіну в крові священика, незважаючи на постійну кровотечу, залишався незмінним. Із ран виходив надзвичайно приємний аромат квітів. Але ці рани й не загоювалися, особливо кривавлячись під час Літургії, коли священик здійснював Таїнство Євхаристії. Падре Піо щомиті терпів важкі фізичні муки. Коли одна з його духовних дочок запитала, чи болять його рани, монах із гіркотою відповів: «Ти думаєш, Господь дав їх мені для краси?..».
Наука з властивою їй недовірою до такого поняття, як чудо, пробувала пояснити появу стигматів на тілі отця Піо як вияв психосоматичних реакцій релігійно екзальтованої людини, однак так і не змогла з’ясувати природи їх утворення та причини раптового зникнення. Те, що не зрозуміла медицина, просто і доступно пояснювала віра: рани падре Піо були видимим знаком єднання зі стражданнями Ісуса Христа, досвідом співрозділення фізичних та духовних мук із розіп’ятим Божим Сином. Через отця Піо Христос ніби роз’яснював людству спасительне значення власних терпінь на хресті, відкупительну силу Своєї Жертви.
Крім того, чудо стигматів мало й інше промислительне значення: воно зробило отця Піо популярним на цілий світ і привабило до нього море людей (за життя священика відвідало близько 2 млн. чоловік). Багато з них приходили зі скептичної цікавості та з бажання покепкувати з убогих християнських забобонів, а відходили, переживши глибоке навернення та розкаяння.
Отець Піо не був палким проповідником, не написав фундаментальних богословських трактатів, не об’їздив цілий світ як християнський місіонер. Ціле своє життя як священик він сповідав людей і здійснював Літургію. Та саме сповіді у отця Піо, на які він витрачав по 19 годин на добу, за що його назвали «в’язнем сповідальниці», були тим головним каналом, через який Христос притягував до себе десятки тисяч душ та очищав їх від гріха, виявляючи Своє милосердя.
Крім стигматів, Бог наділив скромного хворобливого монаха багатьма харизмами, які виявляли себе в чудесний спосіб. Одним із таких дарів було вміння «читати в серцях». Під час сповіді Падре Піо бачив глибини душі сповідника, відчував щирість чи нещирість його покаяння, а також міг чітко вказати його важкі гріхи, неназвані через слабку пам’ять або ж навмисно затаєні. І в першому, і в другому випадку людина не покидала священика, не здобувши цілковитого примирення з Богом. Після сповідей отця Піо вірними Христовими слугами ставали відомі масони, непримиренні вороги Церкви, переконані атеїсти, скептики й раціоналісти, і ніхто з них не зумів пояснити раптової переміни, яка сталася в їхніх серцях.
Іншим чудом, пов’язаним із Падре Піо, був дар біолокації – здатність перебувати одночасно в кількох місцях. У видимий чи невидимий спосіб священик прибував до своїх духовних чад у різні куточки землі в момент особливо важких випробовувань чи хвороб. Часто про присутність отця Піо свідчив запах, який раптово з’являвся без всяких причин. Це міг бути запах філок, лілій, троянд чи кадила. Таким чином отець потішав своїх вірних, вселяв впевненість, зміцнював у вірі, давав сили витримати випробовування.
Отець Піо був наділений також даром пророцтва. Так, серед іншого він передбачив кривавий замах на життя Папи Римського Івана Павла ІІ, трагедію, що сталася в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, знав долю душ померлих людей. А ще він зцілював від недугів, і часто було досить одного хресного знамення, одного слова отця.
З часу смерті Падре Піо у 1968 році не перестають ставатися чуда за його посередництвом: зцілення від смертельних хвороб, дар дітонародження, щасливе розв’язання важких життєвих ситуацій. «Скажи всім, що після моєї смерті я буду як ніколи живий…», – такими були останні слова отця Піо до сповідника, якого він сповідав у день напередодні своєї смерті, дату якої передрік задовго. І запевнення отця сповняється до сьогодні.
Коли в 1983 році Католицька Церква відкрила процес беатифікації Падре Піо, важливе свідчення про нього надав Папа Римський Іван Павло ІІ. У 1947 р. тоді ще молодий священик Кароль Войтила сповідався у падре Піо, а п’ятнадцятьма роками пізніше він, уже будучи єпископом Краківським, написав до падре листа з проханням молитися за жінку, матір чотирьох дітей, яка під час війни кілька років провела в нацистських таборах, а тепер захворіла на рак горла. Через 4 дні після прохання хвороба безслідно зникла.
Вирішальним моментом у справі беатифікації отця стало чудесне зцілення шестирічного Маттео Піо Коллели, далекого родича падре Піо. Від хворого на важку форму менінгіту хлопчика вже відмовилися лікарі, вважаючи його стан безнадійним. Однак після того, як мати дитини та монахи капуцини цілу ніч молилися за його одужання до отця Піо в церкві, де за життя правив і сповідав отець, хлопчик раптово одужав.
2002 року Католицька Церква проголосила Падре Піо святим. У 2008 році була проведена ексгумація його останків, і виявилося, що тіло святого через 40 років після смерті залишилося нетлінним. Мощі святого отця Піо зберігаються в монастирі Сан-Джовані-Ротондо, який став відомим на цілий світ паломницьким центром, куди щороку прибувають близько 8 млн. прочан. Та час від часу вони «подорожують» світом, відвідуючи різноманітні міста, щоб якомога більша кількість людей могла діткнутися святості і на собі пережити чудо Божого милосердя.
