Як свідчить народний переказ, Самбірську ікону Богородиці намалював на дошці з кипарисового дерева сам євангелист Лука. До України її привезли зі Сходу два грецькі купці. Подорожуючи через Самбір, вони заночували біля місцевої церкви в хаті паламаря, а ікону поклали до скрині під вікном. Один з купців ліг спати на землю, а коли відчинили скриню, ікона […]
Як свідчить народний переказ, Самбірську ікону Богородиці намалював на дошці з кипарисового дерева сам євангелист Лука. До України її привезли зі Сходу два грецькі купці. Подорожуючи через Самбір, вони заночували біля місцевої церкви в хаті паламаря, а ікону поклали до скрині під вікном. Один з купців ліг спати на землю, а коли відчинили скриню, ікона ясніла мов зоря. Греки зі страху залишили цю святу річ паламареві, а самі поїхали далі. Від того часу ікона знаходилася в цьому домі.
Самбірчани переповідали це з покоління в покоління, але реальна історія була зовсім іншою. У 1705 в Самборі і околицях панувала “чорна хвороба” — чума, яка погубила велику частину людей. Серед померлих від цієї страшної хвороби був й Іван Стамович і ціла його родина, живою залишилася лише їх близька родичка Олена Добрянська. Все майно покійних перейшло до неї. Але найціннішою річчюз всього стала Богородична ікона, яка згодом відіграла незвичайну роль в житті міста та й цілого краю.
Ця ікона, намальована спочатку на полотні, має вгорі напис латинськими літерами Mater Deі (Мати Божа). В нижній частині намальовано основних фундаторів майбутнього храму. Оригінальна ікона Самбірської Богородиці без срібно-золотої шати була намальована олійними фарбами на кипарисовій дошці товщиною до півтора сантиметра. Її зараховують до найдавніших українських ікон, що походять із XII-XIII ст.
15 вересня 1727 року із маловідомою тоді ще самбірською іконою трапилося незвичайне явище. Того дня місцевий священик служив Літургію за покійну родину міщанина Шуркевича. Після цього Олена Добрянська, яка мешкала біля церкви, запросила священика до свого дому. За їхньої присутності відбулося перше чудо – ікона плакала. Сльози то з’являлися, то зникали. На прохання пароха жінка подарувала ікону церкві, де вона знаходиться й до нині.
За дорученням Перемишльсько-Самбірського єпископа Єроніма Устрицького 20 вересня згаданого року самбірський декан о. Теодор Нащочич, ще раз перевіривши сльози на очах Богородиці, обгорнув ікону шовковою матерією і опечатав її. За два дні обидва священики у присутності ще кількох свідків розпечатали ікону і свіжі сльози підтвердилися. Після цього отець-декан знову обгорнув ікону в ту саму шовкову матерію і повідомив про все це єпископа Єроніма. Для дослідження цих незвичайних явищ єпископ вислав духовну комісію. Комісія визнала плач Богородиці на іконі надприродним явищем і вважала, що ікона є чудотворною.
В той час найвідомішими стають чотири випадки зцілень людей, які молилися перед іконою. Самбірчанка Маріанна Войтіхова тяжко занедужала на голову і почала молитися за заступництво Богородиці. Над нею двічі читали Євангеліє і вона оздоровилася. Дружина священика із Корнич, коли той занедужав, цілковито довірилась заступництву Богородичної ікони. Зі слізьми на очах вона простояла Літургію, після якої відчула полегшення і повернулася додому, де застала здорового чоловіка. Мешканець із передмістя римо-католицького віросповідання Тома Палюх мав хворобу голови, а перед прочитанням Євангелія біля чудотворної ікони став здоровим. Син самбірського міщанина Георгія Сакетаровича мав серйозну недугу ноги і після регулярних молитов матері біля ікони цілковито видужав.
3 грудня 1727 року під час Утрені в самбірській церкві на Богородичній іконі знову з’явилися сльози. Вони появлялися в різних місцях її обличчя до 4 грудня. Саме в той час єпископ Єронім Устрицький окремим декретом проголосив її чудотворною. Окрім цього, Ватикан підтвердив чотири важливі Богородичні свята в році у самбірській церкві, де знаходилася ікона, зокрема такі: Покладення ризи, Успення, Різдво і Введення в храм.
Віруючі Самбора і околиць далі продовжували вірити в чудодійну силу ікони. Фіксувалися все нові і нові факти зцілень людей, які молилися про заступництво Богородиці. Так, 4 грудня згаданого року Анна Колодій, яка нездужала на глухоту, після чотирьох тижнів молитов прийшла до ікони і отримала чудесне зцілення. 9 грудня син Георгія Секетаровича вдруге небезпечно занедужав і заснув. Хлопець стверджував, що уві сні до нього прийшла Діва і промовила: “Встань, піди до церкви, напийся водиці і одужаєш”. На той час в храмі якраз святили воду. Хлопець не міг самостійно піти до церкви, але, попивши води, одужав.
На свято Непорочного Зачаття Богородиці 22 грудня 1727 року в самбірській церкві відбулося велике свято, на яке вже чекали віддавна. За участі багатьох парафіян храму греко-католицькі священики відслужили урочисту св. Літургію з нагоди проголошення самбірської ікони чудотворною.
8 червня 1908 року Апостольська Столиця проголосила головний престол чудотворної ікони в Самборі упривілейованим. Перед цим престолом молилися єпископи Єронім Устрицький, Йосиф Шумлянський, Атанасій Шептицький, майбутні блаженні єпископи Йосафат Коциловський і його помічник Григорій Лакота, владика Григорій Хомишин. У 1912 і 1913 тут служив Літургії та молився митрополит Андрей Шептицький, а у 1931 і 1932 — тоді ще ректор духовної семінарії у Львові, о. Йосиф Сліпий.
Перед початком Першої світової війни у 1914 на очах ікони знову з’явилися сльози. Це явище тривало 9 днів. Його помітив під час Служби Божої парох самбірської церкви о. Франц Рабій, який повідомив місцевого єпископа Констянтина Чеховича. Проте через воєнні обставини він не зміг вислати духовну комісію для вивчення надприродного явища на іконі, але доручив перевезти її у безпечне місце. Коли російська армія наближалася до Самбора, о. Рабій вийняв ікону з рами, спакував її і виїхав возом аж до Відня. На місці, де була ця ікона, парох поставив дзеркальну дрезденську копію ікони, намальовану в 1910. У червні 1915 до Самбора приїжджав російський православний єпископ Євлогій (Георгіївський). Він хотів оглянути чудотворну ікону, але почувши, що це лише копія, дуже засмутився.
Акт коронації ікони врочисто здійснив владика Йосафат Коциловський на свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня 1928 року.
Коли у вересні 1939 року німецькі і радянські війська перейшли кордон Польщі, владика Йосафат Коциловський заради збереження цінної святої речі доручив монахиням із Згромадження сестер Служебниць перевезти її з самбірської захоронки за Сян до Польщі.
Коли, у 1944, радянська армія вдруге дійшла до Львова, єпископ Йосафат Коциловський знову доручив сестрам Служебницям якнайшвидше перевезти ікону на Захід.
Тодішній Патріарх РПЦ Алєксій не міг задовольнитися тим, що під час Першої світової війни оригінальну ікону в Самборі не вдалося забрати. Тому зажадав її негайної передачі. Для виконання цієї справи була призначена спеціальна група, керівником якої став православний єпископ Михайло Мельник (колишній греко-католицький священик, один з членів “Ініціативної групи”) . Ось як описується подія передачі ікони Московському Патріархату в статті “Незабутня подорож” протоєрея Павловського, опублікованої в “Журнале Московской Патриархии” за січень 1956 року: “…з благословення львівського Архиєпископа Панкритія виїхала 7 жовтня 1955 року з західних областей України до Києва, Москви і Ленінграду група духовенства. Волею Божою на початках мандрівки учасники процесу зазнали великих скорбів. В дорозі до Києва помер Архиєрей Володимир Куновський, а в самому Києві упокоївся у Бозі владика Михайло Мельник. Покійний єпископ Михаїл забрав з собою ікону, яку хотів власноручно передати Патріархові Алєксію, але через його смерть за нього це зробили інші члени делегації”. Та насправді це була лише дрезденська копія, до речі, існує припущення, що про це знав Михайло Мельник.
Восени 1996 року в історії самбірської церкви знову відбулася неординарна подія. Одну з Богородичних ікон віддали на реставрацію до Львова. Цю справу довірили старшому реставраторові Львівського музею історії релігії Василеві Боянівському, який “підлікував” пам’ятку. Експерти-мистецтвознавці підтвердили повну автентичність оригіналу. Вони ствердили, що дана ікона не є підробкою, а оригіналом самбірської чудотворної ікони, яку вважали втраченою. Про правдивість оригіналу свідчили знищене полотно, стиль писання ікони, фарба, рештки клею на полотні, які вказували на те, що вона спочатку була намальована на дереві.
Після реставрації ікона побувала у львівських та дрогобицьких храмах, а 23 лютого 1997 відбулось врочисте повернення чудотворної ікони до Самбора. Тут відбувся обхід довкола площі Ринок. Потім встановили ікону у відведеному для неї місці у церкві Різдва Пресвятої Богородиці.
(за матеріалами РІСУ)
