Українська Греко-Католицька Церква представлена багатьма цікавими та оригінальними церквами. Одні заворожують своєю історією, інші – архітектурними особливостями, а ще інші – живою та активною спільнотою, яка там молиться. Сьогодні спробуємо відшукати унікальні каплиці УГКЦ, які збирають не тільки молільників і прочан, але й звичайних туристів і шукачів Бога. Каплиця Святих безсрібників Косми і Дам’яна у […]
Українська Греко-Католицька Церква представлена багатьма цікавими та оригінальними церквами. Одні заворожують своєю історією, інші – архітектурними особливостями, а ще інші – живою та активною спільнотою, яка там молиться. Сьогодні спробуємо відшукати унікальні каплиці УГКЦ, які збирають не тільки молільників і прочан, але й звичайних туристів і шукачів Бога.
Каплиця Святих безсрібників Косми і Дам’яна у м. Львові
Розпочнемо із старовинної еклектичної каплиці, що розташована на вул. Лисенка у м. Львові. Мабуть, для багатьох стане відкриттям її приналежність до Української Греко-Католицької Церкви, адже своєю архітектурою вона нагадує римо-католицькі храми. Як так сталося? Спробуймо поглянути в історичні записи.
Каплиця Святих безсрібників Косми і Дам’яна постала завдяки старанням доволі знаного і багатого у свій час сімейства Рачинських. Вони прийняли біглих із території Речі Посполитої монахинь-кармеліток у своїх будівлях. Однак, їхня непристосованість для монастирського життя відразу спонукала Кароліну Рачинську звернутися до відомого архітектора Юзефа Каетана Яновського. Він взявся за роботу із усією пильністю і завзяттям, і тому вже 24 серпня 1891 року відбулося посвячення каплиці отцем Єронімом. Каплицю архітектор збудував із цегли у популярному наприкінці XIX століття стилі еклектизму. Цей стиль поєднує у собі елементи романського і готичного стилю, що застигають в камені, з використанням техніки фігурної кладки. Сьогодні це справді вирізняє будівлю від навколишніх помешкань.
Друга світова війна призвела до виїзду усіх монахинь і з 1946 року каплицю прибирає до своїх рук комуністична влада. Вона приєднує храм до інфекційної лікарні та розміщує у ньому політичний агітаційний куточок.
Лише із здобуттям Україною незалежності відновлення святині стало можливим. У 1998 році каплиця безсрібників Косми і Дам’яна, відновлена Української Греко-Католицькою Церквою, біля стін сьомого відділення Міської клінічної лікарні знову відчинила свої двері для стражденних, щоб підтримати і затвердити їх у вірі в важкі хвилини життя.
Екуменічна каплиця Всіх святих українського народу у мікрорайоні Скнилів (м. Львів)
Наступна каплиця також знаходиться у межах Львова. Вона носить статус екуменічної, адже молитву тут проводять представники усіх конфесій. Побудована вона у 2003 році задля вшанування пам’яті жертв Скнилівської трагедії.
Скнилівська трагедія — авіакатастрофа, що трапилася під час святкування 60-ї річниці 14 авіаційного корпусу Військово-Повітряних сил України на Скнилівському аеродромі під Львовом 27 липня 2002 року. Унаслідок падіння винищувача Су-27УБ у натовп глядачів загинуло 77 осіб (серед них 28 дітей) і постраждало близько 250 людей. За кількістю загиблих є найбільшою катастрофою в історії авіаційних шоу.
Освячення каплиці Всіх святих українського народу священниками основних християнських конфесій відбулося у першу річницю трагедії. Поблизу святині встановлено 77 каменів, що символізують жертв тієї катастрофи. Щорічно у день катастрофи тут відбуваються екуменічні заупокійні богослужіння.
Каплиця Йоана Богослова Українського католицького університету у м. Львові
І ще одна унікальна каплиця, яку можна знайти і відвідати у Львові – каплиця Йоана Богослова. Це місце молитви і призадуми для студентів Українського католицького університету, які навчаються у корпусі на проспекті Івана Павла ІІ. Скарбами цієї каплиці є велична апсида, розписана іконописцем Богданом Турецьким, та одноярусний іконостас з явора.
У апсиді усі зображені постаті розміщені у кілька рядів. У першому ряді – Божі угодники: святий папа Іван Павло ІІ, митрополи Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий та святий папа Климент. Усі вони мали дотичність до розвитку українського богослов’я та університету: папа Іван Павло ІІ благословив місце, на якому постало університетське містечко УКУ, митрополит Андрей Шептицький та патріарх Йосиф Сліпий провадили Української Греко-Католицькою Церквою під час її переслідувань у ХХ столітті, а папа Климент був тим, хто загинув на території сучасної України і тому його іменем названа філія УКУ в Римі.
Дещо вище зображена Тайна вечеря, але в динамічному східному ключі: Ісус із апостолами не сидять за довгим столом, але Христос роздає хліб і вино апостолам, які підходять до нього. Нарешті, як це типово, в найвищій точці апсиди бачимо ікону Деісіс: Спаса на Престолі з Богородицею та Йоаном Богословом, покровителем факультету.
Водночас у куполі каплиці можна побачити хрест, а під ним у два ряди – ангельські чини престолів (у вигляді вогняних коліс) та шестикрилі серафими і херувими. Плетиво їх крил немовби перегукується з архітектурними деталями. Авторами розписів куполу та барабану стали Василь Сивак, Мирослав Півтораніс та Андрій Сивак з Львівської національної академії мистецтв.
Каплиця-усипальниця родини Шептицьких у с. Прилбичі (Львівська область)
Якщо ми вже згадали про митрополита Андрея Шептицького, то не можна не відмітити каплицю-усипальницю його родини, що знаходиться у його рідному селі Прилбичі, на Яворівщині. Це храм, що був збудований для поховання померлих членів родини Шептицьких. У XIX столітті, коли постала усипальниця, це було звичною практикою для заможних родин. Над входом біліє родинний герб – стріла, підкова та лицарський хрест.
Каплиця була побудована після смерті першого сина Івана та Софії Шептицьких Стефана, котрий помер у 1864 році. Батьки збудували її на околиці села в традиційному тоді неоготичному стилі. Однак, автор до сьогодні залишається невідомим. Після смерті другого сина Юрія до каплиці було теж перепоховано і тлінні останки Петра Шептицького, дідуся митрополита Андрея.
Цікавий факт залишив у своїх спогадах Ян К. Шептицький про поховання бабці митрополита Андрея по маминій лінії. Він пише зокрема: «В Рудках відбувся похорон Софії з Яблоновських Олександрової Фредри, померлої в Прилбичах 02.11.1882 р., а її серце, згідно з її волею, вмуровано в урні в могильній каплиці в Прилбичах» (Ян К. Шептицький. Отець Климентій Шептицький. – Львів, Свічадо. 1996 – С. 37).
У вересні 1939 року до Прилбич прийшли червоноармійці. Вони розграбували та розстріляли каплицю. На вхідних дверях досі залишилися сліди від куль.
Каплиця Чудотворного джерела у селі Биличі (Львівська область)
Звернемо тепер увагу на каплиці, побудовані у відпустових та чудотворних місцях. Джерело поблизу с. Биличі, неподалік Самбора, віддавна знане у народі, як чудотворне. Саме тому сюди постійно приходили люди, щоб вимолити у Бога ласк та оздоровлень для себе та своїх рідних. Згодом тут постала невелика дерев’яна каплиця із хрестом поблизу джерела. Однак, упродовж історії це місце зазнало багато руйнувань та плюндрування зі сторони різних окупаційних структур.
Одна із історій розповідає, що під час Другої світової війни один молодий офіцер-атеїст радянської армії наказав зруйнувати каплицю на цьому місці, адже його дратував наплив людей та їхня молитва. Після війни він повернувся додому, одружився і згодом у нього народився син. Однак, він із народження був незрячим. Де би не потикався батько із сином, де би не шукав лікування – нічого не приносило результатів. Зрештою, у цілковитому відчаї звернувся до Бога у молитві. За деякий час до нього у сні приходить жінка, якій він зізнається про все зло, яке накоїв упродовж життя. Про все зло, окрім зруйнування каплиці, адже вважав це добрим вчинком. Однак жінка каже йому рухатися до вже закинутого джерела, розчистити його та при прибутті води тричі занурити сина у воду. Відтак молитися і каятися у своїх гріхах. За словами цієї жінки, Господь подарує хлопцеві здоров’я, і в подяку за це офіцер повинен відновити каплицю та місце паломництв. Все так і сталося, а офіцер навіть придбав велику ікону Богородиці, яку попросив помістити у каплиці.
Проте, історія руйнувань каплиці на цьому не закінчилася. Атеїстична влада не могла стерпіти відновлення побожності людей і руйнувала її ще декілька разів, але люди постійно її відновлювали. Останній раз каплицю таємно повністю збудували в с. Тарнава, Старосамбірського району, і вночі привезли до Билич і поставили на місце.
Перше урочисте богослужіння було проведено в капличці 5 червня 1988 року. Вже у 1990-1993 роках зусиллями і коштом вірних було споруджено цегляну капличку, яку освятили 16 жовтня 1994 року.
Щороку, у неділю Всіх святих, поблизу чудотворного джерела у Биличах відбувається проща Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Найчисельніше паломництво зібрало 20 тисяч осіб у ювілейному 2000 році.
Каплиця Пречистої Діви Марії у с. Тишковичі (Львівська область)
Село Тишковичі знаходиться поблизу кордону з Польщею. Згадки про маленьку капличку Пресвятої Діви Марії у лісі біля джерела можна віднайти вже з часів польського панування у XV столітті.
Будівництво каплиці Пресвятої Діви Марії пов’язують із її появою на цьому місці під час панщини та пробиттям цілющого джерела. Її побудував жорстокий польський пан, який спочатку боровся проти почитання цього місця, засадивши густий ліс. Однак, згодом його син, який до дев’яти років був німим, саме тут вперше заговорив. На знак вдячності коштом польського шляхтича тут з’явилася каплиця.
У XVII столітті під час нападу турків та нищівної пожежі селяни віднайшли притулок у лісі біля каплиці. За переказами, серед них були два монахи-прочани, які розпочали ревно молитися про порятунок. Раптом їм об’явилася Мати Божа, яка покрила їх своїм покровом.
Згодом монахи із монастиря у сусідньому селі Цикові розпочали проводити молитви та проповіді поблизу джерела. Один із них написав ікону Пресвятої Богородиці. Під час нічних чувань ці монахи стали свідками видіння, коли ікона перенеслася у Тишковицький храм, де й перебуває до сьогодні за престолом. На честь цієї події 15 липня, на свято Положення чесної ризи Богородиці у Влахерні, щорічно відбувається паломництво до села Тишковичі.
9 травня 1974 року було підірвано каплицю у лісі. І хоч стіни розлетілися, жодна з ікон, які були всередині, не постраждала. У цей же момент на запрестольній іконі в храмі виступили сльози з очей Богородиці, що стікали по її ризі. Зусиллями місцевих жителів каплицю відбудували і розчистили джерело.
Сьогодні помолитися перед чудотворною іконою, оригінал якої походить із XVII століття, можна у храмі св. Архистратига Михаїла в с. Тишковичі. Водночас можна відвідати й джерело, що сьогодні стало відомим місцем паломництв для молільників з усієї України.
Каплиця Положення ризи Пресвятої Богородиці у с. Ланівці (Тернопільська область)
Каплиця Положення ризи Пресвятої Богородиці у с. Ланівці споруджена на початку ХІХ ст. коштом і стараннями селянина Богдана Личака. Сьогодні ця місцевість називається Підгора.
Згідно із народними переказами, Пречиста Діва Марія самостійно обрала місце для постання каплиці та у сні попросила про це селянина Богдана Личака. Водночас вона запевнила його у тому, що поблизу проб’ється цілюще джерело. Однак, за словами Богородиці, потрібно зберігати мир і злагоду у громаді біля джерела, бо в іншому випадку вода пропадатиме. У цьому місцеві мешканці переконувалися не один раз упродовж історії. Також Мати Божа зазначила селянинові: якщо буде в краю посуха чи йтимуть тривалі проливні дощі, то потрібно прийти до каплички і навести у ній лад, і тоді, відповідно до стану погоди, або дощ піде, або припиниться і стане сухо. Після такого прохання Богородиці, чоловік не тільки побудував каплицю за власні кошти, але й замовив у іконописців із Зарваниці ікону тієї жінки зі сну, що розмовляла із ним.
Відтоді упродовж десятків років на свято Положення чесної ризи Пресвятої Богородиці в с. Ланівці відбуваються величні відпусти.
У радянський час капличку офіційно закрили. Проте, це не зупинило потік людей, які продовжували приходити до Своєї Небесної Матінки, прохаючи про заступництво.
У 2004-2010 роках силами громади села проведено капітальний ремонт каплички. Тому щира молитва продовжує на цьому місці творити справжні чуда.
Каплиця Святого Юрія у м. Пікада Бельграно (Аргентина)
Спробуймо перенестися в уяві за океан. Під час еміграції у далекі країни наші прабабусі та прадідусі завжди намагалися зберегти власну культуру та віру. Саме тому відразу на місцях їхніх поселень поставали невеликі святині для молитви. Однією із таких є каплиця Святого Юрія у м. Пікада Бельграно, у далекій географічно Аргентині. У момент постання в 1960-их роках на цьому місці важко було говорити про місто, адже поселені тут українці лише розпочинали свою діяльність та розбудову. Однак, вже у швидкому часі господарювання наших співвітчизників призвело до того, що постало не лише місце молитви, але й безліч помешкань та домів.
Згодом цю каплицю і українську громаду м. Пікада Бельграно відвідав митрополит Андрій Шептицький в 1922 році. Однак, до сьогодні початкова святиня не збереглася, адже через вплив часу її прийшлося перебудувати.
Сьогодні нова каплиця, що постала на тому ж місці, вважається відпустовим місцем, оскільки у ній присутня копія Чудотворної ікони Богородиці «Милосердя двері». Копія була посвячена минулим владикою єпархії Покрови Пресвятої Богородиці із осідком у м. Буенос-Айрес Андрієм Сапеляком в 1994 році. До каплиці прибувають близько 75 родин в радіусі 20 кілометрів. Парафіяльний празник тут відзначають 23 квітня, у день літургійного спомину святого Юрія Побідоносця.
Каплиця Пречистої Діви Марії в урочищі Заглина (Львівська область)
Ще однією каплицею, спорудженою над цілющим джерелом, є каплиця Пречистої Діви Марії в урочищі Заглина, неподалік с. Монастирок. Саме із цим селищем пов’язана історія чудотворного місця.
Згідно із архівними документами та переказами, вже у XV-XVI століттях у с. Монасирок існував монастир. Під час татарської навали монастир сплюндрували, а монахів вбили. У живих залишився лиш один, що направився у ліс жити на самоті. Однак, йому це не вдавалося, адже під час набігів турків люди тікали із селищ до нього. І так тривало аж до його смерті. Серед утікачів була маленька дівчинка Маруся. За переказами, у XVI століття вона пережила об’явлення Пресвятої Богородиці. Після цього з’явилося джерело, що виявилося цілющим. Адже вже у 1781 році місцевий землевласник Семінський вимолив у Пресвятої Богородиці на цьому місці зцілення для своєї незрячої дочки. Місцеві прозвали його джерелом Пречистої Діви Марії чи просто «Марусею».
На місці монастиря у с. Монастирок у 1784 році побудували першу церкву. Вона згоріла, як і наступні – побудовані під час Другої світової війни. Водночас радянська влада постійно боролася із молільниками та місцем посиленої молитви, неодноразово руйнуючи постійно зведені каплиці.
Сьогоднішня церква Успіння Пресвятої Богородиці історично вже третя, а від найпершої залишилася лише дерев’яна дзвіниця.
Марійський духовний центр у Заглині є традиційним місцем прощ. Тут знаходиться чудотворне джерело, яке зцілює від багатьох недуг, якщо приходити з вірою в серці. Мандрівку до Заглини добре поєднати з відвідинами с. Потелич, де можна оглянути знамениту дерев’яну церкву Зіслання Святого Духа.
Екуменічна каплиця Архистратига Михаїла та українських Новомучеників у м. Києві
Каплиця Архистратига Михаїла та українських Новомучеників розашована на вул. Інститутській у м. Києві. Це місце поблизу Майдану відоме розстрілами Героїв Небесної сотні під час Революції Гідності у 2013-2014 роках.
Постала каплиця у 2016 році як продовження молитовного намету, що став невід’ємною частиною відстоювання цінностей для протестувальників на Майдані Незалежності.
Місце, на якому побудована ця каплиця, є місцем великої жертви. Проходячи тут, ми не можемо не скерувати свого погляду на хрест і місце, де пролилася кров Героїв Небесної сотні. Тут ми, семінаристи, священики та й прості перехожі можемо застановитися над своїм життям, втихомирити наші серця, згадати всіх тих, які поклали своє життя за такі одвічно актуальні цінності, як братерство, жертовність і гідність.
Тривалий час служіння у каплиці здійснювали священники Київської Трьохсвятительської духовної семінарії разом із семінаристами.
Підсумовуючи, варто зазначити, що будь-яка святиня є місцем нашої зустрічі із Богом та самими собою. Кожен храм, – чи то величний собор, а чи каплиця над цілющим джерелом, – свідчить про присутність Божу серед Його народу. Ця присутність наповнює нас впевненістю у Його піклуванні та любові. Водночас це дає нам силу змінювати себе та змінювати світ навколо.
