В час першої світової війни, у 1916 р., коли через с. Боянець проходив фронт в бою було важко поранено австрійського офіцера. Як тільки йому дещо стало краще він попросив щоб його кожного дня водили до церкви. Тут він щиро з вірою молився до образу Серця Христового. Одного разу після молитви він забувши , що прийшов на милицях, встав і сам пішов своїми ногами до хати де він проживав. Оздоровившись таким чудесним чином офіцер, подякувавши Ісусові за ласку сказав: коли закінчиться війна , він залишиться живим і здоровим повернеться додому та привезе дарунок в церкву образу Серця Христового.
Через деякий час він дійсно прибув до с. Боянець і привіз образу Серця Христового двоє сердець із платини і власноруч прикріпив їх біля руки Ісуса Христа, що вказувала на Серце.
1970- 2005 р.р. Ікона перебувала в Львівському музеї релігії та атеїзму (в запасниках), бічному вівтарі Домініканського костелу в м. Львові. Образ Серця Христового повернуто в церкву 24 квітня 2005 р. (повернутий старанням о. Володимира Валевського, за активною участю громади УГКЦ с. Боянець).
Во время первой мировой войны, в 1916 г., когда через с. Боянец проходил фронт, в бою был тяжело ранен австрийский офицер. Как только ему немного стало лучше, он попросил, чтобы его каждый день водили в церковь. Здесь он искренне, с верой, молился у образа Сердца Христова. Однажды после молитвы он, забыв, что пришел на костылях, встал и сам пошел своими ногами домой, где он проживал. Оздоровившись таким чудесным образом офицер, поблагодарив Иисуса за милость и сказал, что когда закончится война, он останется живым и здоровым вернется домой, и привезет подарок в церковь образа Сердца Христова. Через некоторое время он действительно прибыл в с. Боянец и привез образу Сердца Христова двое сердец из платины и собственноручно прикрепил их у руки Иисуса Христа, которая указывала на Сердце. В 1970- 2005 г.г. Икона находилась в Львовском музее религии и атеизма (в запасниках), в приделе Доминиканского костела в г. Львов. Образ Сердца Христова возвращен в церковь 24 апреля 2005 г. (возвращен стараниям о. Владимира Валевского, при активном участии общины УГКЦ с. Боянец).
