До Вільнюса в пошуках Божого милосердя |

Вирушаючи до Вільнюса, маємо можливість побачити одне з найкрасивіших міст не тільки Прибалтики, а й усієї Європи. Столиця Литви є однією з найзеленіших столиць у світі. Починаючи з XIII ст. і до XVIII ст. Вільнюс був політичним центром Великого князівства Литовського, мав великий вплив на розвиток культури в Східній Європі. Історичний центр Вільнюса – Старе […]

Вирушаючи до Вільнюса, маємо можливість побачити одне з найкрасивіших міст не тільки Прибалтики, а й усієї Європи. Столиця Литви є однією з найзеленіших столиць у світі. Починаючи з XIII ст. і до XVIII ст. Вільнюс був політичним центром Великого князівства Литовського, мав великий вплив на розвиток культури в Східній Європі. Історичний центр Вільнюса – Старе місто – входить до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Нині він вражає кількістю соборів і церков практично всіх архітектурних стилів, тому його ще називають «підручником архітектури».

Серцем Старого Вільнюса є Кафедральний собор святого Станіслава та святого Владислава, який входить в сотню найкрасивіших соборів світу. Присвячений краківському єпископу XI ст. святому Станіславу та королю Угорщини XI ст. святому Владиславу. Храм є найважливішою католицькою святинею Литви, місцем проведення великих християнських, національних і державних урочистостей. Інтер’єри будівлі наповнені пишними фресками, цінними картинами, скульптурами, надгробними плитами. В Кафедрі зберігається одна з семи копій Туринської плащаниці. Також тут зберігається труна з останками св. Казимира, небесного покровителя Литви. У підземеллях Кафедри знаходиться найдавніша в Литві фреска (кінець XIV ст.), що зображає розп’яття Христа.

Краса костелу святої Анни, за переказами підкорила самого Наполеона Бонапарта, який бажав би забрати цю прикрасу Старого міста на своїй долоні в Париж. Храм був побудований в кінці XIV ст. для Анни, дружини литовського князя Вітовта Великого. Але пожежа знищила дерев’яні будівлі храму, який в 1500 році був відновлений францисканцями, але вже з цегли. Причина його граціозності – використання в будівництві 33 видів цегли. Цікаво, що за п’ять століть від того часу вигляд церкви практично не змінився. Витончені шпилі веж передають архітектурну ідею готики – зближення з Богом.

Однією з найбільших сакральних будівель Вільнюса є Бернардинський монастир. Згідно з легендою, ченці-бернардинці виголошували настільки чудові проповіді, що послухати їх збиралося безліч віруючих. Тому розміри костелу такі великі. На початку XVI століття він був включений до споруд Вільнюської оборонної стіни, так що досі видно на стінах сліди обстрілу. Піднявшись на горище дзвіниці, розташоване на 17-метровій висоті, можна побачити чудову панораму Вільнюса.

Та все ж духовною перлиною Вільнюса, до якої прямують паломники продовж століть, є Остробрамська ікона Божої Матері, головна християнська святиня Литви та Білорусі – однаково шанована як православними, так і католиками. Вона знаходиться в каплиці Гострої брами або Воріт Світанку (Аушрос Вартай) – це єдині з дев’яти оборонних воріт Вільнюса, що збереглися донині. Ця чудотворна ікона відноситься до рідкісного типу зображення Богородиці без Немовляти на руках. Жест схрещених рук Богоматері на Остробрамському образі вказує на момент, що передує Втіленню Слова Божого – момент прийняття Дівою Марією Благої вісті («Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” Лк. 1,38). За традицією, кожен новий єпископ перш, ніж почати службу в Кафедральному соборі Вільнюса, повинен пройти через ворота Аушрос і помолитися до Богородиці. Папа Іван Павло II, прибувши до Вільнюса, в першу чергу пройшов через ці ворота та відвідав каплицю з іконою Діви Марії. Паломники з усього світу звертаються до Остобрамської Богородиці, випрошуючи скріплення віри, зцілення від різних недуг, допомогу у вирішенні конфліктів, захист сім’ї від ворогів і всякого зла.

Не менш важливим місцем паломництва на сьогодні є Костел Милосердя Божого, збудований на початку XVI ст. на честь Святої Трійці. У костелі служив священик Міхал Сопоцько, духівник сестри Фаустини Ковальської (1905-1938) зі Згромадження Божої Матері Милосердя, яка була зарахована до лику святих у 2000 році. Головна реліквія храму в центральному вівтарі – чудотворний образ Милосердного Ісуса («Ісусе, уповаю на Тебе»), написаний художником Євгенієм Казимировським у 1934 році за вказівками черниці Фаустини, якій цей образ з’явився у видінні. «Обіцяю, що душа, яка почитатиме цей образ, не загине. Обіцяю їй перемогу надїї ворогами вже тут на землі, а особливо в годині смерті. Я сам захищатиму її як Мою славу…», – так сказав Ісус сестрі Фаустині.

Українська греко-католицька церква та монастир Пресвятої Трійці знаходиться у самому центрі старого міста Вільнюса, неподалік відомої Чудотворної ікони Матері Божої Остробрамської. Церквою опікуються монахи Василіяни. Перший дерев’яний храм на цьому місці був збудований на честь Віленських мучеників, перших литовських святих. З цим храмом пов’язане також ім’я українського мученика за єдність Церкви Йосафата Кунцевича, котрий у 1604 р. розпочав тут своє чернече служіння.

Дорогою з Вільнюса до Риги, неподалік литовського міста Шяуляй, знаходиться Гора Хрестів – пагорб, на якому встановлено безліч хрестів, загальна кількість яких складає приблизно сто тисяч. Це своєрідний меморіал жертвам насильницьких депортацій з Литви за часів радянського тоталітарного режиму, а також символ вірності Церкві. Іван Павло ІІ відвідав цю унікальну святиню у 1993 році. Його зустрічали сотні тисяч людей. У своєму привітальному слові Кардинал Вінсент зауважив: «Гора Хрестів ніколи не буває самотня. Вона притягує людей з різних країн і навіть різних релігій, котрі шукають Бога, прагнуть молитовного зосередження. Ці хрести – це наше звернення до Господа, це наша молитва і подяка Всемогутньому. Кожен хрест має свою історію. Це свого роду відкрите серце Верхньої Литви». Перебуваючи на цьому диво-місті, паломники ніби зблизька торкаються таємниці людського страждання та мають нагоду осмислити його сенс.