Адреса: с. Лісок Чернилявський, Яворівський р-н, Львівська область 83010
Усні перекази розповідають про те, що дуже давно в урочищі Бучина, розташованому неподалік давнього королівського торговельного тракту Львів – Яворів – Краків, існував чоловічий монастир. Але він був знищений, мабуть, у часи татаро-монгольського лихоліття і більше на цій місцевості не відновлювався. Монахи відбудували його за кілька кілометрів на схід, в Ліску, назвавши місцевість нової обителі також Бучиною. На північ від неї розросталось поселення, назване на честь монахів-засновників – Чернилява. Можливо його назва походить від слова “чернець”.
Місцевість Лісок була вибрана для святині невипадково. Це занижена територія серед навколишніх пагорбів, яку Господь наділив мальовничою природою з кришталевим джерелом цілющої води. Народні перекази кажуть, що в давнину біля джерела з’явилась Матір Божа. Свідками цього були пастухи, які побачили на воді, що витікала з джерела образ Матері Божої. Мабуть, саме ця подія і спонукала монахів спорудити свою обитель поблизу святого місця з’явлення Богоматері.
Перша письмова згадка про лісківський монастир датується 1633 роком. У географічному словнику Королівства Польського (1880р.) міститься інформація про те, що чернилявський війт Шисловський у 1633 році подарував монастирю поле, назване Обшарок. Цей подарунок підтвердив у Кракові 31 березня 1633 року король Владислав ІV. Монастир Пресвятої Тройці в Ліску Чернилявськім належав до Перемишської Єпархії.
Збереглись записи про те, що 19 березня 1635 року король підтвердив передачу монастиря під управління Йоіла Бросневського. Описуючи монастир у брошурі «Історія села Чернилява», Василь Лаба опирається на польські архівні документи Akta grodzkie i ziemskie… т. 10, Lwow, 1884. В них занотовано, що влітку 1649 року яворівський староста Ян Собеський підтвердив заповіт Йоіла, ігумена монастиря «церкви св. Трійці в Ліску біля Черниляви», яким він призначив своїм наступником о. Василя Чмендича, котрий обслуговував яворівську церкву. Цей документ також підтвердив о. Семендичу Ян Казимир 30 серпня 1649 року.
18 червня 1653 року король Ян-Казимир дав привілей на ігуменство у Чернилявському монастирі ченцеві С. Сенкевичу: «Призначити побожного ченця Софронія Сенкевича, так нам рекомендованого, гідного нести ігуменство над монастирем Чернилявським Ліском по смерті побожного Василіянина Чмендича.» (ЦДІА України у Львові. – Ф.684, оп.1, спр. 3125, арк.1.).
Немає історичних даних про стан монастиря в переломні часи національно-визвольної боротьби (1648 – 1654 рр) під проводом Богдана Хмельницького. Але досить поширеною є версія про те, що під час війни монастир зазнав спустошень. Польські архівні дані свідчать про те, що яворівський староста (пізніше король Польщі) Ян Собєський сприяв відбудові зруйнованого монастиря.
Парох Яжева о. Ярмоловича, подарував монастиреві кусочок лісу під назвою Глубочок. «Відомо, що Ян ІІІ у Яворові 30 листопада 1688 року підтвердив місцевим оо. Василіанам їхні привілеї» (В. Лаба, 2000р.). В 1690 році Перемиська Єпархія приймає унію і єпископ в своїй єпархії об’єднує існуючі монастирі, в тому числі і Лісківський монастир Пресвятої Трійці. В 1739 році всі діючі монастирі Перемиської Єпархії об’єднуються в Святопокровську провінцію Чину Святого Василія Великого. Місійна праця Отців Василіян в Ліску Чернилявськім посприяла монастирю стати вогнищем просвітництва.
Наступні записи про монастир датуються ХVІІІ ст. У топографічно-статистичному виданні (Михайло М. Ваврик, ЧСВВ. Нарис розвитку і стану Василіанського чина ХVІІ-ХХ ст. Рим, 1979, стор. 105) надруковані дані з каталогу святопокровської провінції 1754 р, що містять імена ченців монастиря, які перебули в Ліску Чернилявськім у цьому ж році. Це настоятель монастиря високо преподобний отець Варлаам Арламовський, вікарій о. Юстин Паславський, о. Ісая Копчинський, о. Флоріан Височанський, о. Іво Галевіч, о. Купріян Мілевич, диякон Тадей Стжелбицький, брат Серафіон Вишенський. Отже, в цьому році в монастирі проживали вісім ченців, із яких п’ять були священиками. Як на ті часи, це був досить великий монастир.
У 1757 році монастир зазнав змін: ігумен Гаврило Арламовський збудував нову церкву і монастир (Географічний словник королівства Польського та інших країв словянських. Варшава, 1880 р). Існує версія, що ікони та іконостас малював відомий художник Самсон Скрипецький, який у 50-х роках ХVІІІ ст. працював у лісківському монастирі. Відомості про його перебування містяться у книзі П.Жолтовського «Художнє життя на Україні в ХVІ – ХVІІ столітті».
У 1772 році Галичина перейшла під владу Австрії. Нова влада почала реформи в сфері релігії. В каталозі святопокровської провінції (М. Ваврик, 1979, стор. 158) записано, що в монастирі Ліска в 1777 року проживали такі особи: високопреподобний отець Полікарп Волянський, о. Інокентій Левіцький, о. Нікон Сідоровіч, о. Сільвестр Івановський, брат Сава Катинський, брат Андронік Бориславський. У цьому ж виданні (стор. 175) є запис про те, що в 1775 році помер у монастирі о. Лаврентій Мащакевич. Із цього випливає , що в Ліску мав би бути монастирський цвинтар.
У 1783 році монастир був підпорядкований Дрогобицькому монастирю, а в листопаді 1795 року за наказом австрійського цісаря його повністю ліквідовано. Монастирські володіння були продані німцеві Ф.Баару.
Парох с. Черниляви о. Теодозій Гриник описав так подальші події: «Тому, що наплив народу на прощі не уставав, в 1849 році Апостольський Престол наділив відвідання сего місця повним відпустом. У 1868 році Баар відступив моргову парцелю коло кернички, а в 1872 році вибудувала громада Чернилява і Лісок при фундації побожного яворівського міщанина Онуфрія Якубовича теперішню богослужебну каплицю». Таким чином у 1872 році неподалік колишнього монастиря постала літургійна каплиця Покладення Пояса Богородиці. В шематизмі 1935 року також зазначено, що у 1872 році в Ліску було споруджено богослужебну каплицю. Цікаво, що на фундаментному брусі теперішньої церковці викарбувана дата – «1767». Це, мабуть, дата будівництва або ремонту попередньої церкви.
На зламі ХІХ – ХХ століть церковна будівля потребувала ремонту, бо дерев’яна основа почала влазити в землю. Люди турбувались, де взяти каменю, щоб підкласти під фундаментні бруси. Та найбільше цим переймався побожний житель Ліска Негребецький, який прислуговував в богослужебній каплиці і дбав про її добробут. Одного разу йому наснився сон, у якому Мати Божа сказала іти на горбок, що за капличкою, і накопати там каменю. Яке ж було здивування, коли люди віднайшли у вказаному місці так багато міцного каміння, що вистачило для всіх ремонтних робіт. Одна велика кам’яна брила була зайвою, то ж її залишили на церковному подвір’ї як свідка реальних подій. А там, де був горбочок, зараз понижена долинка.
Після закриття монастиря (1795 р.) Чудотворну ікону передали до яворівського костелу, але українська громада через суд забрала її.
Закриття монастирської обителі не зупинило потоку людей до Ліска. Відновлена дерев’яна церковця, яка приймала християн для недільних богослужінь, і цілюща джерельна вода оздоровляли тих, хто з вірою вимолював ласки. Кількість оздоровлень множилась, а це посприяло тому, що у 1849 році це святе місце отримало від Папи Римського право повного відпусту. В 1926 році тодішній парох с. Черниляви о. Т. Крушинський постарався про поновлення відпусту, як то було в часи існування монастиря Пресвятої Трійці. Як колись, 13 вересня, на свято Положення Пояса Богородиці, сюди сходились християни, щоб очиститись від гріхів, подякувати за прожиті дні та випросити Божої благодаті для своїх родин.
Після о. Т. Крушинського парохом став о. Теодозій Гриник, який доклав багато праці на прославу лісківської Матері Божої. За його сприянням у 1933 році було закладено Хресну Дорогу і встановлено подвійний відпуст. Отець Т. Гриник також постарався про створення копії чудотворного образу лісківської Богородиці. У цьому йому допомагав рідний брат, який був священиком у Перемишлі.
з 1963 р по 1991 р Богослужебна каплиця була закрита, богослужіння заборонені. З 1991 року – відродження святині: 1994 р – спорудження фігури Матері Божої, 1993 р. – споруджено капличку св.. Онуфрія в ур. Студенець, 2001 – будівництво нової Хресної Дороги, 2001 рік реставрація чудотворної ікони.
