Які асоціації виникають у вас із словосполученням: «ті, що висять у повітрі»? Скоріш за все, на думку відразу приходять снігові бурульки, які звисають із дахів у морозяну погоду. Можливо, хтось згадує про сталактити, якими наповнені вражаючі зір давні печери. Як бурульки, так і сталактити звисають зверху вниз, і це їх поєднує. Але чи можливі такі […]
Які асоціації виникають у вас із словосполученням: «ті, що висять у повітрі»? Скоріш за все, на думку відразу приходять снігові бурульки, які звисають із дахів у морозяну погоду. Можливо, хтось згадує про сталактити, якими наповнені вражаючі зір давні печери. Як бурульки, так і сталактити звисають зверху вниз, і це їх поєднує. Але чи можливі такі ж природні утворення, які би навпаки зі землі стреміли увись? Якщо вам важко таке уявити, то відкрийте на хвилину в інтернеті фото з природним дивом у Греції, що зветься Метеора. Ця назва скель так і перекладається з грецької мови – «ті, що висять у повітрі». Вражаюче, чи не так? Але що це там видніється на схилах цих обривистих та невпокорених скель? Невже, це будівлі? Саме так, перед вашими очима цілий комплекс православних монастирів, число яких у період розквіту монашества на цьому місці досягало 24! Ви тільки уявіть собі на хвилинку, що за краєвид можна спостерегти із вікна келії одного із таких монастирів! Особливо, коли це відбувається під час заходу сонця. А, може, не варто просто уявляти і мріяти?
Метеора – це комплекс християнських монастирів, що розташовуються на схилах монументальних обривистих скель Фесалії, на півночі Греції. За величиною та кількістю будівель цей комплекс у Греції поступається лише Афону. Водночас це унікальна геологічна пам’ятка, подорожі до якої нагадують мандрівникам заворожуючу та містичну мандрівку у кам’яний ліс. У цьому поєднанні застиглих у часі кам’яних велетів, які тягнуться увись, до неба, та таємничих монахів-відлюдників, які знайшли тут пристановище від світської суєти та земних спокус, криється якийсь подиву гідний символізм. На жаль, вловити його дано не кожному, адже часто мандрівниками сюди стають люди, які шукають лише неймовірних краєвидів для незабутніх фото. Якщо ж у вашому серці присутнє не лише бажання вражень, але й паломницький запал, тоді ви неодмінно побачите тут велич Творця і красу його творіння. Ту красу, яка виявляє себе не лише у природних утвореннях, але й у людському розумі, якому у певному історичному моменті вдалося спроєктувати такі масштабні будівлі над прірвою. До речі, згідно історичних свідчень для побудови однієї обителі потрібно було цілих двадцять років (!) доставляти на вершину «кам’яних стовпів» каміння та інші будівельні матеріали. Однак, сама технологія будівництва досі залишається таємницею для дослідників.
Що зробив Творець?
Формування масивних скель загадкової форми на півночі Греції відбулося в епоху понад 60 мільйонів років тому. Згідно із дослідженнями природознавців, внаслідок тектонічних змін відбулося підняття земної кори та виплеск вод через Темпійську ущелину. Це призвело до утворення водойми. Природа протягом мільйонів років руйнувала пухкі породи масиву, оголюючи твердь базальтових ущільнень. Сьогодні ми спостерігаємо голокам’яний гребінь із сотень стовпів, що височіють над гладдю Фесалійської низовини. Висота деяких кам’яних «бурульок» становить 613 метрів. Уявіть собі, що вона покорилася рукам відлюдників, які вирішили тут звести собі обитель. Яка сила спонукала цих людей до добровільного самітництва в Метеорських монастирях, ми вже не взнаємо, але опинившись хоч раз на вершині, можливо, скуштуємо ту саму пристрасть — піти від усіх, усамітнитися, залишитися наодинці із сірим каменем та власним серцем.
Що зробила людина?
Сьогодні достовірно невідомо, коли на скелях з’явилися перші аскети. Вважається, що люди розпочали підкорювати ці вершини ще в 950-их роках, а перші облаштування для монашого подвигу відбулися у XII столітті на скелі Святого Стефана. Першопрохідці піднімалися на кам’яні масиви за допомогою переставляння дерев’яних підмостків, укріплених на балках. Так виникали невеликі поселення відлюдників, які могли складатися лише із двох чоловік. Часто монахи, підіймаючись на скелі заради відірваності від світу та присвяти усього свого життя лише молитві і духовному подвигу, навіть і не підозрювали про існування таких же подвижників. Перша спроба об’єднання в один монастир належить монаху Нілу. У XIV столітті він здійснив це навколо скиту Дуп’яні. Кожної неділі монахи спускалися зі скель задля спільного богослуження, а відтак поверталися до своїх печер. Сьогодні від скиту зберігся лише маленький храм Матері Дуп’яні, навпроти монастиря Святого Миколая. Після цього розпочалося масове заселення кам’яних скель, що досягло у XIV столітті позначки у 24 монастиря. Проте, вже наступне XV століття приготувало для монастирського комплексу важке випробування у вигляді захоплення Фесалії Османською імперією та втечею православних християн у метеорські обителі для порятунку. Лиш наприкінці століття розпочався черговий підйом, якому передувало утворення монастиря Святої Трійці та іконопис Великих Метеор у 1483 році. Цей підйом був початком справжнього розквіту у наступному столітті.
На сьогодні відновлено 6 монастирів комплексу Метеори: Мегала Метеора (Великий Метеор чи Преображенський монастир), Русану або жіночий монастир Святої Варвари, монастир Святого Варлаама, монастир Святого Миколая Анапавсаса, жіночий монастир Святого Стефана та монастир Святої Трійці. Також вдалося зберегти більшу частину іконопису. У 1988 році ЮНЕСКО занесла Метеору до Каталогу пам’яток світового спадку як природне надбання виключного просвітницького значення.
Коли будує Бог і людина: Монастир Святої Трійці
Одним із найбільш незвичних та вражаючих монастирів комплексу Метеора є монастир Святої Трійці. Тому зупинимо свою увагу на ньому та його унікальній історії.
Розташування цього монастиря дозволяє стверджувати, що це найаскетичніша і найважче доступна з усіх обителей. Самотній стовп, оточений хороводом кам’яних сторожових велетнів, відірваний прірвою від сусідніх спільнот. Будучи вперше, мандрівнику не знайти вузької стежки, що веде до підніжжя. Звідси 140 сходинок ведуть до вершини монастиря.
При вході в монастирський двір, ліворуч облаштована маленька церковця Святого Івана Хрестителя. Вона представляє собою маленьку кімнатку – вирубану у моноліті нішу круглої форми. Натомість, головний храм Святої Трійці – це будівля у формі хреста із куполом на вершині, зведена за канонами лаври гори Афон. Настінні фрески всередині церкви у доволі хорошому стані і датуються серединою XVIII століття.
Окрім звичних монастирських будівель, таких як кухня, трапезна та келії для монахів, при кожному монастирі є сховища для збору води – висічені в камені ємності. Відсутність джерела з водою на схилах Метеорських скель ставило першочергове завдання перед подвижниками – створення резервуарів для збирання дощової води. Десятиліттями в наполегливій праці та з молитвою у серці на вершини скель піднімався також ґрунт для вирощування овочів та фруктів.
Будівництво монастиря Трійці (грецькою – ή Μονή Αγίας Τριάδος Μετεώρων), згідно з літописами, зтривало 18 років, а підведення матеріалів для будівництва цілих 70! З внутрішнього двору відкривається запаморочлива панорама на всі діючі пристановища аскетів.
Але повірте, що жодна фотографія, якими наповнений простір всесвітньої мережі, не зможе хоча би трохи наблизити вас до того відчуття, що відчуваєш, стоячи на краю урвища з видом на скелю Святої Трійці. Це унікальне відчуття свободи і внутрішнього спокою насправді варте ваших зусиль та часу.
Іван Вихор
