Як свідчить народний переказ, Самбірську ікону Богородиці намалював на дошці з кипарисового дерева сам євангелист Лука. До України її привезли зі Сходу два грецькі купці. Подорожуючи через Самбір, вони заночували біля місцевої церкви в хаті паламаря, а ікону поклали до скрині під вікном. Один з купців ліг спати на землю, а коли відчинили скриню, ікона ясніла мов зоря. Греки зі страху залишили цю святу річ паламареві, а самі поїхали далі. Від того часу ікона знаходилася в цьому домі.
Самбірчани переповідали це з покоління в покоління, але реальна історія була зовсім іншою. У 1705 в Самборі і околицях панувала “чорна хвороба” — чума, яка погубила велику частину людей. Серед померлих від цієї страшної хвороби був й Іван Стамович і ціла його родина, живою залишилася лише їх близька родичка Олена Добрянська. Все майно покійних перейшло до неї. Але найціннішою річчюз всього стала Богородична ікона, яка згодом відіграла незвичайну роль в житті міста та й цілого краю.
Ця ікона, намальована спочатку на полотні, має вгорі напис латинськими літерами
Mater Deі (Мати Божа). В нижній частині намальовано основних фундаторів майбутнього храму. Оригінальна ікона Самбірської Богородиці без срібно-золотої шати була намальована олійними фарбами на кипарисовій дошці товщиною до півтора сантиметра. Її зараховують до найдавніших українських ікон, що походять із XII-XIII ст.
15 вересня 1727 року із маловідомою тоді ще самбірською іконою трапилося незвичайне явище. Того дня місцевий священик служив Літургію за покійну родину міщанина Шуркевича. Після цього Олена Добрянська, яка мешкала біля церкви, запросила священика до свого дому. За їхньої присутності відбулося перше чудо – ікона плакала. Сльози то з’являлися, то зникали. На прохання пароха жінка подарувала ікону церкві, де вона знаходиться й до нині.
За дорученням Перемишльсько-Самбірського єпископа Єроніма Устрицького 20 вересня згаданого року самбірський декан о. Теодор Нащочич, ще раз перевіривши сльози на очах Богородиці, обгорнув ікону шовковою матерією і опечатав її. За два дні обидва священики у присутності ще кількох свідків розпечатали ікону і свіжі сльози підтвердилися. Після цього отець-декан знову обгорнув ікону в ту саму шовкову матерію і повідомив про все це єпископа Єроніма. Для дослідження цих незвичайних явищ єпископ вислав духовну комісію. Комісія визнала плач Богородиці на іконі надприродним явищем і вважала, що ікона є чудотворною.
В той час найвідомішими стають чотири випадки зцілень людей, які молилися перед іконою. Самбірчанка Маріанна Войтіхова тяжко занедужала на голову і почала молитися за заступництво Богородиці. Над нею двічі читали Євангеліє і вона оздоровилася. Дружина священика із Корнич, коли той занедужав, цілковито довірилась заступництву Богородичної ікони. Зі слізьми на очах вона простояла Літургію, після якої відчула полегшення і повернулася додому, де застала здорового чоловіка. Мешканець із передмістя римо-католицького віросповідання Тома Палюх мав хворобу голови, а перед прочитанням Євангелія біля чудотворної ікони став здоровим. Син самбірського міщанина Георгія Сакетаровича мав серйозну недугу ноги і після регулярних молитов матері біля ікони цілковито видужав.
3 грудня 1727 року під час Утрені в самбірській церкві на Богородичній іконі знову з’явилися сльози. Вони появлялися в різних місцях її обличчя до 4 грудня. Саме в той час єпископ Єронім Устрицький окремим декретом проголосив її чудотворною. Окрім цього, Ватикан підтвердив чотири важливі Богородичні свята в році у самбірській церкві, де знаходилася ікона, зокрема такі: Покладення ризи, Успення, Різдво і Введення в храм.
Віруючі Самбора і околиць далі продовжували вірити в чудодійну силу ікони. Фіксувалися все нові і нові факти зцілень людей, які молилися про заступництво Богородиці. Так, 4 грудня згаданого року Анна Колодій, яка нездужала на глухоту, після чотирьох тижнів молитов прийшла до ікони і отримала чудесне зцілення. 9 грудня син Георгія Секетаровича вдруге небезпечно занедужав і заснув. Хлопець стверджував, що уві сні до нього прийшла Діва і промовила: “Встань, піди до церкви, напийся водиці і одужаєш”. На той час в храмі якраз святили воду. Хлопець не міг самостійно піти до церкви, але, попивши води, одужав.
На свято Непорочного Зачаття Богородиці 22 грудня 1727 року в самбірській церкві відбулося велике свято, на яке вже чекали віддавна. За участі багатьох парафіян храму греко-католицькі священики відслужили урочисту св. Літургію з нагоди проголошення самбірської ікони чудотворною.
8 червня 1908 року Апостольська Столиця проголосила головний престол чудотворної ікони в Самборі упривілейованим. Перед цим престолом молилися єпископи Єронім Устрицький, Йосиф Шумлянський, Атанасій Шептицький, майбутні блаженні єпископи Йосафат Коциловський і його помічник Григорій Лакота, владика Григорій Хомишин. У 1912 і 1913 тут служив Літургії та молився митрополит Андрей Шептицький, а у 1931 і 1932 — тоді ще ректор духовної семінарії у Львові, о. Йосиф Сліпий.
Перед початком Першої світової війни у 1914 на очах ікони знову з’явилися сльози. Це явище тривало 9 днів. Його помітив під час Служби Божої парох самбірської церкви о. Франц Рабій, який повідомив місцевого єпископа Констянтина Чеховича. Проте через воєнні обставини він не зміг вислати духовну комісію для вивчення надприродного явища на іконі, але доручив перевезти її у безпечне місце. Коли російська армія наближалася до Самбора, о. Рабій вийняв ікону з рами, спакував її і виїхав возом аж до Відня. На місці, де була ця ікона, парох поставив дзеркальну дрезденську копію ікони, намальовану в 1910. У червні 1915 до Самбора приїжджав російський православний єпископ Євлогій (Георгіївський). Він хотів оглянути чудотворну ікону, але почувши, що це лише копія, дуже засмутився.
Акт коронації ікони врочисто здійснив владика Йосафат Коциловський на свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня 1928 року.
Коли у вересні 1939 року німецькі і радянські війська перейшли кордон Польщі, владика Йосафат Коциловський заради збереження цінної святої речі доручив монахиням із Згромадження сестер Служебниць перевезти її з самбірської захоронки за Сян до Польщі.
Коли, у 1944, радянська армія вдруге дійшла до Львова, єпископ Йосафат Коциловський знову доручив сестрам Служебницям якнайшвидше перевезти ікону на Захід.
Тодішній Патріарх РПЦ Алєксій не міг задовольнитися тим, що під час Першої світової війни оригінальну ікону в Самборі не вдалося забрати. Тому зажадав її негайної передачі. Для виконання цієї справи була призначена спеціальна група, керівником якої став православний єпископ Михайло Мельник (колишній греко-католицький священик, один з членів “Ініціативної групи”) . Ось як описується подія передачі ікони Московському Патріархату в статті “Незабутня подорож” протоєрея Павловського, опублікованої в “Журнале Московской Патриархии” за січень 1956 року: “...з благословення львівського Архиєпископа Панкритія виїхала 7 жовтня 1955 року з західних областей України до Києва, Москви і Ленінграду група духовенства. Волею Божою на початках мандрівки учасники процесу зазнали великих скорбів. В дорозі до Києва помер Архиєрей Володимир Куновський, а в самому Києві упокоївся у Бозі владика Михайло Мельник. Покійний єпископ Михаїл забрав з собою ікону, яку хотів власноручно передати Патріархові Алєксію, але через його смерть за нього це зробили інші члени делегації”. Та насправді це була лише дрезденська копія, до речі, існує припущення, що про це знав Михайло Мельник.
Восени 1996 року в історії самбірської церкви знову відбулася неординарна подія. Одну з Богородичних ікон віддали на реставрацію до Львова. Цю справу довірили старшому реставраторові Львівського музею історії релігії Василеві Боянівському, який “підлікував” пам’ятку. Експерти-мистецтвознавці підтвердили повну автентичність оригіналу. Вони ствердили, що дана ікона не є підробкою, а оригіналом самбірської чудотворної ікони, яку вважали втраченою. Про правдивість оригіналу свідчили знищене полотно, стиль писання ікони, фарба, рештки клею на полотні, які вказували на те, що вона спочатку була намальована на дереві.
Після реставрації ікона побувала у львівських та дрогобицьких храмах, а 23 лютого 1997 відбулось врочисте повернення чудотворної ікони до Самбора. Тут відбувся обхід довкола площі Ринок. Потім встановили ікону у відведеному для неї місці у церкві Різдва Пресвятої Богородиці.
(за матеріалами РІСУ)
Как свидетельствует народное предание, Самборскую икону Богородицы нарисовал на доске из кипарисового дерева сам евангелист Лука. В Украину ее привезли с Востока два греческих купца. Путешествуя через Самбор, они заночевали у местной церкви в доме пономаря, а икону положили в ящик под окном. Один из купцов лег спать на землю, а когда открыли сундук, икона сияла как звезда. Греки из страха оставили эту святую вещь пономарю, а сами поехали дальше. С того времени икона находилась в этом доме.
Самборчане рассказывали это сказание из поколения в поколение, но реальная история была совсем другой. В 1705 году в Самборе и окрестностях бушевала "черная болезнь" - чума, которая погубила большую часть людей. Среди умерших от этой страшной болезни был и Иван Стамович и вся его семья, живой осталась только их близкая родственница Елена Добрянская. Все имущество усопших перешло к ней. Но самой ценной вещью из всего стала Богородичная икона, которая впоследствии сыграла необычную роль в жизни города и всего края.
Эта икона, нарисованная сначала на холсте, имеет вверху надпись латинскими буквами Mater Deи (Богородица). В нижней части нарисованы главные основатели будущего храма. Оригинальная икона Самборской Богородицы без серебряно-золотой одежды была нарисована масляными красками на кипарисовой доске толщиной до полутора сантиметра. Ее относят к древнейшим украинским иконам, происходящих из XII-XIII вв.
15 сентября 1727 г. с малоизвестной тогда еще Самборской иконой случилось необычное явление. В тот день местный священник служил Литургию по покойной семье мещанина Шуркевича. После этого Елена Добрянская, которая жила у церкви, пригласила священника в дом. При их присутствии произошло первое чудо - икона плакала. Слезы то появлялись, то исчезали. По просьбе священника женщина подарила икону церкви, где она находится и поныне.
По поручению Перемышльско-Самборского епископа Иеронима Устрицкого 20 сентября упомянутого года самборский декан о. Теодор Нащочич, еще раз проверив слезы на глазах Богородицы, обернул икону шелковой материей и опечатал ее. За два дня оба священника в присутствии еще нескольких свидетелей распечатали икону и свежие слезы подтвердились. После этого отец-декан снова обернул икону в ту же шелковую материю и сообщил о случившемся епископу Иеронима. Для исследования этих необычных явлений епископ послал духовную комиссию. Комиссия признала плач Богородицы на иконе сверхъестественным явлением и посчитала, что икона является чудотворной.
В то время самыми известными становятся четыре случая исцеления людей, которые молились перед иконой. У самборчанки Марианны Войтиховой тяжело заболела голова и она начала молиться о покровительстве Богородицы. Над ней дважды читали Евангелие и она оздоровилась. Жена священника из Корнич, когда тот заболел, полностью доверилась покровительству Богородичной иконы. Со слезами на глазах она простояла Литургию, после которой почувствовала облегчение и вернулась домой, где застала здорового мужчину. Житель из пригорода римско-католического вероисповедания Фома Палюх имел болезнь головы, а перед прочтением Евангелия у чудотворной иконы стал здоровым. Сын самборского мещанина Георгия Сакетаровича имел серьезную болезнь ноги и после регулярных молитв матери у иконы полностью выздоровел.
3 декабря 1727 г. во время утрени в самборской церкви на Богородичной иконе снова появились слезы. Они появлялись в разных местах на ее лице до 4 декабря. Именно в то время епископ Иероним Устрицкий отдельным декретом провозгласил ее чудотворной. Кроме этого, Ватикан подтвердил четыре важные Богородичные праздники в году в самборской церкви, где находилась икона, в частности такие: Положение ризы, Успение, Рождество и Введение в храм.
Верующие Самбора и окрестностей дальше продолжали верить в чудодейственную силу иконы. Фиксировались все новые и новые факты исцелений людей, которые молились о заступничестве Богородицы. Так, 4 декабря упомянутого года, Анна Колодий, которая болела глухотой, после четырех недель молитв пришла к иконе и получила чудесное исцеление. 9 декабря сын Георгия Секетаровича вдруг опасно заболел и заснул. Парень утверждал, что во сне к нему пришла Дева и сказала: "Встань, пойди в церковь, напейся водицы и выздоровеешь". К тому времени в храме как раз святили воду. Парень не мог самостоятельно пойти в церковь, но, попив воды, выздоровел.
На праздник Непорочного Зачатия Богородицы 22 декабря 1727 г. в самборской церкви состоялся большой праздник, которого уже ждали давно. При участии многих прихожан храма греко-католические священники отслужили торжественную св. Литургию по случаю провозглашения самборской иконы чудотворной.
8 июня 1908 г. Апостольская Столица провозгласила главный престол чудотворной иконы в Самборе привилегированным. Перед этим престолом молились епископы Иероним Устрицкий, Иосиф Шумлянский, Афанасий Шептицкий, будущие блаженные епископы Иосафат Коциловский и его помощник Григорий Лакота, владыка Григорий Хомишин. В 1912 и 1913 г.г. здесь служил Литургии и молился митрополит Андрей Шептицкий, а в 1931 и 1932 г.- тогда еще ректор духовной семинарии во Львове, о. Иосиф Слепой.
Перед началом Первой мировой войны в 1914 году на глазах иконы снова появились слезы. Это явление продолжалось 9 дней. Его заметил во время Литургии настоятель самборской церкви о. Франц Рабий, который оповестил местного епископа Константина Чеховича. Однако из-за военных обстоятельств он не смог выслать духовную комиссию для изучения сверхъестественного явления на иконе, но поручил перевезти ее в безопасное место. Когда российская армия приближалась к Самбору, о. Рабий вынул икону из рамы, упаковал ее и уехал телегой до Вены. На месте, где была эта икона, настоятель поставил зеркальную дрезденскую копию иконы, нарисованную в 1910 году. В июне 1915 году в Самбор приезжал русский православный епископ Евлогий (Георгиевский). Он хотел осмотреть чудотворную икону, но услышав, что это лишь копия, очень расстроился.
Акт коронации иконы торжественно совершил владыка Иосафат Коциловский на праздник Успения Пресвятой Богородицы 28 августа 1928 г.
Когда в сентябре 1939 года немецкие и советские войска перешли границу Польши, владыка Иосафат Коциловский ради сохранения ценной святой вещи поручил монахиням из Конгрегации сестер Служебниц перевезти ее из самборского тайника за Сян в Польшу.
Когда, в 1944 г. , советская армия вдруг дошла до Львова, епископ Иосафат Коциловский снова поручил сестрам Служебницам быстрее перевезти икону на Запад.
Тогдашний Патриарх РПЦ Алексий не мог удовлетвориться тем, что во время Первой мировой войны оригинальную икону в Самборе не удалось забрать. Поэтому потребовал ее немедленной передачи. Для выполнения этого задания была назначена специальная группа, руководителем которой стал православный епископ Михаил Мельник (бывший греко-католический священник, один из членов "инициативной группы"). Вот как описывается событие передачи иконы Московскому Патриархату в статье "Незабываемое путешествие" протоиерея Павловского, опубликованной в "Журнале Московской Патриархии" за январь 1956 г. : "... по благословению львовского архиепископа Панкрития выехала 7 октября 1955 г. из западных областей Украины в Киев, Москву и Ленинград группа духовенства. Волей Божьей в начале путешествия участники процесса понесли большие скорби. В дороге в Киев умер Отец Владимир Куновский, а в самом Киеве скончался в Боге владыка Михаил Мельник. Покойный епископ Михаил забрал с собой икону, которую хотел собственноручно передать Патриарху Алексию, но из-за его смерти за него это сделали другие члены делегации ". Но в действительности это была лишь дрезденская копия, кстати, существует предположение, что об этом знал Михаил Мельник.
Осенью 1996 года в истории самборской церкви снова произошло неординарное событие. Одну из Богородичных икон отдали на реставрацию во Львов. Это дело доверили старшему реставратору Львовского музея истории религии Василию Бояновскому, который "подлечил" памятник. Эксперты-искусствоведы подтвердили полную аутентичность оригинала. Они подтвердили, что данная икона не является подделкой, а оригиналом самборской чудотворной иконы, которую считали утраченной. О правдивости оригинала свидетельствовали уничтоженное полотно, стиль писания иконы, краска, остатки клея на холсте, которые указывали на то, что она сначала была нарисована на дереве.
После реставрации икона побывала во львовских и дрогобычских храмах, а 23 февраля 1997 года состоялось торжественное возвращение чудотворной иконы в Самбор. Здесь состоялся обход вокруг площади Рынок. Затем установили икону в отведенном для нее месте в церкви Рождества Пресвятой Богородицы.
(По материалам РИСУ)
