Теребовлянська чудотворна ікона Божої Матері – одна із найстаріших “плакучих” ікон України. Під час свого візиту в Україну, в дні перебування у Львові, перед нею молився Папа Римський Іван-Павло II. 25 червня 2001 р. Святіший Отець Іван-Павло II особисто коронував Теребовлянську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Дана ікона знаходилася у свій час в монастирській церкві василіянської […]
Теребовлянська чудотворна ікона Божої Матері – одна із найстаріших “плакучих” ікон України.
Під час свого візиту в Україну, в дні перебування у Львові, перед нею молився Папа Римський Іван-Павло II. 25 червня 2001 р. Святіший Отець Іван-Павло II особисто коронував Теребовлянську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці.
Дана ікона знаходилася у свій час в монастирській церкві василіянської чернечої обителі Преображення Господнього. Перша письмова згадка про Теребовлянський василіанський монастир датується 1650 р. Монастир був не в самій Теребовлі, а на пагорбі біля с. Підгіряни (Підгора), що за два км. від міста. Ймовірно, що тут чернече життя вирувало ще в княжі часи. У свій час в монастирі була велика бібліотека. Монастир був також осідком ваиліянських філософічно- богословських студій. Проіснував він до 1783 р.
Щодо походження ікони Пресвятої Богородиці, то можна ствердно сказати одне : вона із давних часів належала родині Римбалів, яка з покоління в покоління успадковувала священичий сан в Теребовлі. До слова, так , як Терлецькі при церкві св. Юра в Дрогобичі або Попелі при церкві при св. Івана Хрестителя в Городку. Перші історичні повідомлення саме про цю ікону Божої Матері свідчать, що вона спочатку знаходилася у світській церкві, парохом якої був Григорій Римбала. Надалі ікона Пресвятої Богородиці знаходилася в монастирській Святопреображенській церкві василіянської чернечої обителі.
У теребовлянській судовій книзі під 1663 р. записано, що вперше “…Образ Пречистої Діви плакав у четверговий день перед українським Великоднем”…Знову, вдруге ця ікона Пречистої Діви Марії”… ревно плакала змінившися”, у Великодну Суботу. Оповідь про плач Теребовлянської ікони Пресвятої Богородиці подає в своєму творі “Небо новоє” й Іонікій Галятовський.
Очевидцями цього чудотворного дійства Теребовлянської ікони Божої Матері була козацька сотня із сотником Іваном Суловським, а також багато народу як духовного, так і шляхетного стану, міщан і простих людей, які під присягою це засвідчили. До речі, серед очевидців чуда були представники різних церковних обрядів і конфесій.
Надалі історичні джерела засвідчують, що в 1651 р. лише завдяки чуду, яке діялося за посередництвом молитви до Теребовлянської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці жителі краю оборонили теребовлянський замок від турків і татар.
Власне завдяки Божому Провидінню і заступництву Пресвятої Богородиці теребовлянський замок витримав і облогу багатотисячного турецького війська, яка тривала з 29 вересня до 6 жовтня 1673 року. Під час його облоги турки намагалися підірвати замкові мури за допомогою великої кількості вибухівки. Бачачи, що задумали вчинити турки захисники замку не маючи ні найменшої надії на поміч військами із сторони і зазнаючи великих втрат від безперервних атак ворога вони звертаються із щиросердечними молитвами до Пресвятої Богородиці, з вірою благаючи в Небесної Заступниці порятунку. Вибух… Сталося велике, нечуване чудо. Не завдавши шкоди замковим мурам величезної сили вибухова хвиля вдарила по турецьких військах, внаслідок чого вони зазнали дуже великих втрат. В момент вибуху за свідченням очевидців на мурах замку вони бачили в сліпучо –білій одежі Пречисту Діву Марію…
Із 1673 р. ця чудотворна ікона Божої Матері знаходилася у теребовлянській міській церкві Св. Миколая. Цього ж року, відповідно з поданням Духовної комісії єпископської консисторії, рішення якої базувалося на зізнаннях очевидців чудотворних дійств, стверджених під присягою, єпископ Йосиф Шумлянський проголосив Теребовлянську ікону Пресвятої Богородиці чудотворною.
У 1674 р., зважаючи на близькість Теребовлі до Кам’янця-Подільського, звідкіля турки здійснювали свої численні грабіжницькі напади на галицькі землі, за рішенням єпископа Йосифа Шумлянського Теребовлянську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці торжественно перенесли до Львівського архикатедрального собору Св. Юра. З часом для ікони побудували окрему каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, де її примістили на гарно облаштованому престолі. На сьогодні Теребовлянська ікона Пресвятої Богородиці знаходиться у Архикатедрі Св. Юра, в кіоті під шклом при південній (лівій) стіні нави. На ній – срібна позолочена карбована шата справлена ігуменом о. Діонісієм Олександровичем у 1718 р.
Згідно задокументованих даних, Мати Божа два рази під час битв із турками – у 1676 р. біля Жванця і в 1683 р. біля Відня – в чудесний спосіб відвернула від єпископа Йосифа Шумлянського загрозу смерті. Йдучи у військові походи проти турків, єпископ завжди щиро молився перед Теребовлянською чудотворною іконою Пресвятої Богородиці (в походах він брав участь як дорадник польського короля Яна Собеського).
У 1704 р., коли шведи обступили Львів і взяли його в облогу. Пречиста Діва, до якої молилися львівські міщани перед Теребовлянською іконою, врятувала місто від розорення шведськими військами. Більше того, міський хроніст писав, що “…Мати Божа в тій іконі розплакалася, і своїми сльозами спонукала шведського генерала Штембока зректися величезної контрибуції з львів’ян, надалі її не домагатися і залишити місто в спокою”.
До слова, у 2000 – 2001 рр. Теребовлянську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці було реставровано. Реставраційні роботи виконали Ярослав Мовчан та його син Данило. І, що цікаво, серед тих, хто засвідчив під присягою чудотворні дійства Теребовлянської ікони Божої Матері в далекому 1663 р. теж були Мовчани – Іван та Самуїл.
Якщо у давніх часах богомільці йшли на прощу в Теребовлю до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, то тепер йдуть до львівського собору Св. Юра. Особливо багатолюдний відпуст відбувається в день свята Покрови Пресвятої Богородиці. Йдуть, щоб поручитися своїй Небесній Матері, яка з давніх-давен покривала й покриває нас своїм омофором, берегла й береже, опікувалася і надалі опікується нашим багатостраждальним народом.
