Туреччина мало асоціюється в сучасної людини з християнством, адже сьогодні це мусульманська держава. Здавалось би, чого шукати тут християнському паломникові? Натомість саме ця земля по праву вважається другою Святою землею після Єрусалиму. Адже після П’ятдесятниці тут розгорнулися всі найважливіші події, пов’язані з проповіддю Євангелія світові, створенням і розвитком первісної Церкви Христової. На території сучасної Туреччини проповідували апостоли Павло, Петро, Йоан, Андрій, Варфоломей і Филип, які спрямовували свої місіонерські шляхи до найбільших поганських міст тодішньої Римської імперії, щоб бути «ловцями людей» та «охрестити всі народи в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» і тим виконати заповідь Христа. Сім Церков, згадані в Одкровенні (Апокаліпсисі) Йоана Богослова, до яких звернені пророчі послання Божого Сина, пов’язані з майбутнім людства, були зосереджені в містах Малої Азії, сучасної Туреччини, – Ефесі, Смирні, Лаодикії, Пергамі, Фіатирі, Сарді, Філадельфії. Тут зародилася одна з найбільших християнських традицій, відома під назвою візантійська, втіленням і розвитком якої стало й українське християнство. Тут під час Вселенських соборів християнська Церква формулювала основи своєї віри, на яких просіяли Учителя Церкви – Йоан Золотоустий, Василій Великий, Григорій Двоєслов. Ця земля є батьківщиною св. Миколая Чудотворця Мирликійського, місцем, де просіяли сотні християнських мучеників, серед яких святі Пантелеймон, Адріан і Наталія, Варвара.
Столицею Візантії було місто Константинополь – сучасний Стамбул, засноване 330 р. римським імператором Костянтином Великим (звідси його давня назва Константинополь (або ще Царгород). Найважливішим християнським храмом Константинополя є Собор Святої Софії («Премудрості Божої»), зведений у VІ ст. за часів імператора Юстиніана. Цей грандіозний за своїми розмірами храм із величезним куполом-шатром, що мав символізувати присутність Неба на землі, протягом тривалого часу вважався найбільшою спорудою в цілому світі. Прикрашений золотою мозаїкою і фресками, собор воістину являв собою велич Божої слави. Він став перлиною стародавньої візантійської архітектури, символом східного християнства. У соборі Святої Софії відбувався обряд помазання на царство візантійських імператорів. За давньою легендою, приголомшлива краса і маєстат Софійського собору настільки вразили посланців руського князя Володимира Великого, що він прийняв доленосне рішення про хрещення Київської Русі саме з рук Візантії. У ХV ст., коли Візантійська імперія впала під натиском Османів, у соборі Святого Софії була створена мечеть (Айя-Софія), про що сьогодні нагадують добудовані навколо неї мінарети. Та з 1934 р. Свята Софія не належить жодній релігії та жодній конфесії – сьогодні тут функціонує музей.
Неподалік від султанського палацу Топкапи в Стамбулі розташована одна з найдавніших церков Константинополя – церква св. Ірини (в «Миру Божого»), відома тим, що в ній 381 р. відбувся Другий Вселенський собор. Згідно з переданням, тут зберігається саркофаг із тлінними останками св. імператора Костянтина, що був причетний до будівництва цього храму.
Найзнанішою діючою церквою Стамбула є храм Діви Марії Влахернської. У ньому зберігається риза Пресвятої Богородиці, яку вона не раз розпростирала над мешканцями Константинополя, чудесним чином рятуючи місто від різноманітних завойовників. Це особливе місце для паломників з України, одним із найважливіших свят для яких є день Покрова Пресвятої Богородиці, встановлене на честь одного з таких чудес.
Портове місто Сельчук розташоване неподалік від Ефеса – давнього приморського поселення, відомого античному світові тим, що тут було споруджене одне з семи рукотворних чудес – храм давньогрецької богині Артеміди. Як один із найбільших центрів язичництва апостольських часів, Ефес був знаним місцем християнської проповіді, про що розповідає нам книга Діянь апостолів. Сельчук вважається містом св. апостола Йоана Богослова (грецька назва Агіос Теологос), який був тут похований. Над могилою улюбленого учня Ісуса Христа в VІ ст. була збудована базиліка св. Йоана Богослова, руїни якої збереглися до сьогодні. Та паломницьким осердям Сельчука є Будинок Пресвятої Богородиці, який протягом року відвідують близько 2,5 млн. християн. Це невелика каплиця збудована в ХІХ ст. над місцем, де був розташований будинок, у якому, за свідченням католицької черниці-провидиці Анни Катарини Еммеріх, завершила своє земне життя Пресвята Діва Марія, яка перебувала під опікою св. апостола Йоана. Католицька Церква офіційно не підтверджує достовірності цього факту, але святиню в Сельчуку відвідали три Святіших Отці – Павло VІ, Йоан Павло ІІ і Бенедикт ХVІ. Щороку 15 серпня на свято Успення Пресвятої Богородиці сюди прибувають паломники, щоб у Стіні бажань, розташованої неподалік від Будинку, залишити записки з молитвами до ласкавої Заступниці всіх християн.
Місто Ізмир (Смирна) – третє за величиною місто Туреччини, розташоване на березі Егейського моря, про яке Аристотель свого часу сказав полководцеві Олександру Македонському: «Якщо ти не побачив Смирни, ти залишився невігласом». Та в історії християнства це місто відоме тим, що одним із перших прийняло вістку про прихід Спасителя. Тут проповідував св. апостол Йоан Богослов, який згадує Смирну на сторінках Апокаліпсису. Тут загинув мученицькою смертю улюблений учень апостола Йоана – св. Полікарп, перший єпископ Смирни, храм на честь якого є однією з найдавніших християнських святинь міста.
Памукале – античне місто Ієраполіс, зруйноване численними землетрусами, пов’язане, з проповіддю та мученицькою смертю святого Христового апостола Филипа, який був розіп’ятий тут у 80-х роках І ст. за правління римського імператора Доміціана. На місці мученицької загибелі апостола в ІV ст. був зведений Мартрирій св. Филипа (так називаються храми-усипальниці святих) – у давнину один із найважливіших християнських центрів Малої Азії, куди сьогодні стікаються християнські паломники, незважаючи на те що від храму залишилися лише руїни. Тепер це курортне містечко з термальними джерелами.
Лаодикія – місто, пов’язане з діяльністю «апостола поган» Павла. Тут мешкали святі Артемон та Аполінарій. Лаодикійська Церква належала до семи Церков, згаданих в Апокаліпсисі, до якої Христос звернувся з доріканням в тому, її віра «ні холодна, ні гаряча». Місто зазнало цілковитого руйнування.
Першим християнам, що мешкали в районі міста Бергами (Пергама), випала важка доля – доводити свою вірність Христові, долаючи спокуси світу, що їх пропонував ворог усіх християн. Адже Пергам був одним із найбільших язичницьких центрів давнього світу. Тут і досі залишилися руїни численних античних храмів (храм Ескулапа) і вівтарів богам (вівтар Зевса). Пергамські християни змушені були протистояти одному з найагресивніших язичницьких культів – культу імператора, за небажання дотримуватися якого вони зазнавали тортур і смерті. Найвідомішим із них став учень апостола Йоана священомученик Антипа, єпископ Пергамський, який своїм прикладом і непохитністю наставляв мешканців міста уникати ідоложертовності. На околиці міста збереглися руїни Червоної Базиліки – єгипетського храму богині Ізиди, що згадується в Апокаліпсисі як «престол сатани».
Місто Фіатіра, руїни якого розташовані на території сучасного турецького міста Аксихар, в давнину було одним із найважливіших міст історичної області Лідія. Як і Сард, столиця Лідії, Фіатіра майже цілковито зруйнована, тут залишилися лише останки давніх візантійських храмів.
Церква Філадельфії (сучасне місто Алашехір) пережила всі християнські Церкви Малої Азії, тривалий час залишаючись останньою твердинею Візантії. Саме її Апокаліпсис передрікає перемогу в бою із дияволом. Згідно з переданням, християнську спільноту у Філадельфії заснував св. Павло, її єпископами якої були Лупій та Димитрій, учні апостолів Павла і Йоана. Нині руїни давньої Філадельфії, яку не шкодували ні землетруси, ні завойовники, практично повністю поховані під будівлями міста Алшехір. Одною з таких руїн є церква св. апостола Йоана Богослова.
