Лишень уявіть! 1994 рік. Ви працюєте на полі, копаєте землю для майбутніх насаджень, але вам постійно заважає велике каміння. Ви бездумно кидаєте великі брили обабіч і продовжуєте працю. Але один камінь дуже вперто засів. Саме він за кілька тижнів змінить уявлення людства про історію десятків тисячоліть до нашої ери. Храмовий комплекс Гьобеклітепе – досі незвідана […]
Лишень уявіть! 1994 рік. Ви працюєте на полі, копаєте землю для майбутніх насаджень, але вам постійно заважає велике каміння. Ви бездумно кидаєте великі брили обабіч і продовжуєте працю. Але один камінь дуже вперто засів. Саме він за кілька тижнів змінить уявлення людства про історію десятків тисячоліть до нашої ери.
Храмовий комплекс Гьобеклітепе – досі незвідана частина Туреччини. Цій споруді 12000 років! Вражаюче, чи не так? Для того, аби краще уявити масштаби роботи археологів на цій території – додайте площу 30 футбольних полів. Ще 26 років тому вчені вважали, що найдавніші рештки стародавніх храмів розташовані на Мальті і їм 6 тисяч років. 4 тисячі до нашої ери і 2 – після Різдва Христового. Але знахідка простих землеробів на «пузатій горі» змінила уявлення про історію. Як виявилося у результаті наукових досліджень, храмовому комплексу Гьобеклітепе 12 тисяч років і тепер він отримує почесне звання найстарішого місця поклоніння на Землі.
Археологічний комплекс збудований із трьох шарів. Їх датують епохою неоліту. У третьому і найдавнішому шарі знайшли 3-метрові колони, вага яких подекуди сягала 16 тонн. Деякі з них оздоблені різьбленням геометричних символів і зображень тварин. Для того, щоб збудувати такий храм і перенести принаймні один важкий камінь, потрібно було до 500 сотень людей. Тому вчені припускають, що вже за десяток тисяч років до нашої ери відбувся чіткий соціальний поділ населення.
Ймовірно, сюди приходили паломники за сотні кілометрів. Вони плекали тут певні культи, пов’язані із поклонінням божествам, здійснювали визначені ритуали та жертвоприношення. Це спонукає припустити, що комплекс давніх споруд не обмежився лише храмом, тобто місцем поклоніння, але й іншими господарськими будівлями та помешканнями навіть для мандрівників. Також із зображень на каменях вчені припускають, що об’єкт був давньою обсерваторією. Малюнки – це ніщо інше, як літописи та позначки сузір’їв. Тому перед нами відкривається пам’ятка, що свідчить про перехід людства від мисливства і збиральництва до осілого способу життя, сільського господарства – фактично до зародження цивілізації у сучасному її розумінні.
Цей об’єкт настільки загадковий, що йому приписують фантастичні історії. Дехто припускає, що люди не могли збудувати такий храм самостійно. Їм би не вистачило сили. Тому приписують спорудження комплексу надприроднім силам. За іншою версією, храмовий комплекс Гьобеклітепе – це справжнісінькі ворота до Раю. Начебто, колись це і була домівка Адама та Єви, бо вона підходить до опису Раю у Святому Письмі. Або ще одна дивовижна версія: Гьобеклітепе – прототип Ноєвого ковчега.
Так чи інакше, тут жили та вели побут люди. Такі ж люди, які ми з вами – зі своїми радощами та турботами, успіхами та хвилюваннями, проблемами і стражданнями. Щось їх змусило залишити місцевість та збудований титанічними зусиллями храм. Для того, аби зберегти його, храмовий комплекс засипали більше ніж 4 сотнями кубометрів землі. І це було здійснено усвідомлено та навмисно! Відтак саме це й врятувало його від дії зовнішніх факторів та зберегло до сьогодні дивовижну туристичну і археологічну перлину Туреччини.
Усе це – відомо лише із 5 % території давнього храму. Археологи вважають, що роботи їм вистачить, як мінімум, на 50 років. Сьогодні дослідження проводять працівники стамбульського відділення Німецького археологічного інституту. Кожен день розкопок приносить їм нові знахідки, які не тільки наповнюють колекції музеїв у всьому світі, але насамперед змінюють уявлення про наших давніх предків. Це відтак допомагає нам пізнати самих себе. Зокрема ту правду, що вже 12 тисяч років тому людина підносила свій погляд увись, бажаючи відкритися назустріч трансцедентному, назустріч Комусь вищому.
о. Іван Вихор
