На початку літа 1203 року місто Константинополь виявилося оточене кораблями… хрестоносців. Становище мешканців міста було жалюгідним. Адже довірившись венеціанським союзникам, центр Візантії цілковито розпустив свій флот. Залишалося сподіватися лише на міцні захисні мури. Але як так сталося, що один із центрів християнства того часу виявився оточеним хрестоносцями? Чому одні християни вирішили воювати проти інших християн, якщо хрестові походи організовувалися проти іновірців? Для цього перемотаймо хронологію подій трішки назад.
І – Під проводом самого папи
1198 рік. Папа Інокентій ІІІ скликає усіх охочих у черговий військовий похід задля визволення Гробу Господнього. Насправді, три попередні хрестові походи відбулися із цією ж метою. Проте, цього разу сформувати військо було справою непростою. Адже на той час вже відбулося кілька невдалих спроб хрестоносців взяти Єрусалим. Противниками стали зухвалі та невірні турки-сельджуки під проводом Айюбіда Султана Саладіна. Вони не тільки сповідували мусульманство, але й цілеспрямовано розпочали безчинства супроти християнських країн, роблячи успішні напади на них. Саме так вони завоювали кілька земель Малої Азії, включно із Єрусалимом. Ці землі до цього часу належали саме Візантії.
Зважаючи на кілька попередніх невдач, воїни не спішили братися за чергову військову авантюру під релігійною егідою. Саме тому папа Інокентій вирішує сам очолити похід, пообіцявши його учасникам звільнення від податків, прощення всіх боргів і недоторканність майна, а ще - нові землі у володіння. І тут понеслося: багато бідних та розорених селян нашили собі на обладунки червоні хрести і взялися за зброю. Втрачати насправді було нічого. Очевидно, що не тільки тогочасні бідняки сформували військо, але їх було багато. До них також додалися й ті, хто лише прагнув наживи за будь-який кошт. Саме ці люди визначать у майбутньому долю Четвертого Хрестового походу. Але ж хто тоді про це замислювався?
ІІ – Руйнівне прагнення наживи
Військовим командуванням на чолі із папою Інокентієм ІІІ було прийнято рішення спочатку вдарити по Єгипту, серцю мусульманської влади. Це вимагало великої кількості кораблів для переправи та значних коштів. Вагома частка фінансування цього, як і попередніх Хрестових походів, залежала від заможних купців. Вкладаючи свої гроші у ці війни, вони всіляко намагалися заохотити хрестоносців до знищення своїх торгівельних конкурентів. Саме таким був 41 дож Венеції Енріко Дандоло. За переправу хрестоносців до Єгипту він зажадав 85 тис. марок (або двадцять тонн) сріблом. Проте, у червні 1202 року, коли угода вже була укладена, а кораблі готові до подорожі, на острові Лідо для переправи зібралися далеко не усі. Одна частина воїнів відправилася у Єгипет самостійно, а інша – не прийшла на збори взагалі. Залишилася лише третина із заявлених у договорі воїнів. Це спричинило проблему: як оплатити венеціанському дожеві за його кораблі? Хитрий та амбіційний дож лише очікував цього. Скориставшись моментом, він запропонував провідникам хрестоносців знищити його торгового конкурента – портове місто на східному узбережжі Адріатичного моря Задар. І хоч за кілька років до цього мешканці Задару прийняли християнство, а папа забороняв воювати проти християн, ласі до наживи керівники Хрестового походу погодилися. У листопаді 1202 року місто Задар було захоплено та варварськи пограбовано. Папа Інокентій ІІІ не тямив себе від злості і в пориві гніву відлучив Венецію та хрестоносців від церкви. Опанувавши ж свої негативні емоції, він пообіцяв зняти відлучення, якщо Хрестовий похід продовжиться.
ІІІ – На Константинопіль!
Проте, знову втрутилися венеціанські купці. Справа в тому, що Венеція вже тривалий час змагалася із Візантією у торгівельних справах. Венеціанці представили ватажкам хрестоносців Константинопіль як скарбницю незліченних багатств та розкоші, причину невдалих дотеперішніх походів, адже місто не надавало фінансової підтримки воякам-хрестоносцям та навіть укладало торгівельні угоди все з тими ж турками-сельджуками. У серцях справжніх воїнів Христових хитро та цілеспрямовано підігрівалася ненависть до Візантії та мрії про багатство.
Водночас у самому Константинополі знайшлася своєрідна «п’ята колона». Уся справа у тому, що син імператора Ісаака ІІ Ангела прагнув помсти та престолу свого дядька Олексія, який він захопив, осліпивши свого брата. 200 тис. марок сріблом для хрестоносців – сума, яку навесні 1203 року погодився виплатити хрестоносцям син Ісаака ІІ Олексій IV за маленьку послугу – зміщення із престолу узурпатора Олексія ІІІ. Знову щедра винагорода придушила у воїнів релігійні поривання.
На початку літа 1203 року місто Константинополь виявилося оточене кораблями хрестоносців. Не чекаючи схватки із воїнами Христовими, узурпатор врятувався втечею. Місто залишилося безборонним і доволі швидко здалося. Мешканці Константинополя повернули на престол осліпленого Ісаака ІІ Ангела, а хрестоносці поставили його сина Олексія IV Ангела. Упродовж кількох років син і батько правили Візантією паралельно. Однак, залишилося невирішеним питання оплати, заохочені якою хрестоносці завоювали Константинопіль. Засобів для цього в Олексія IV виявилося замало, тому він посилив податки і збільшив побори із мешканців міста. Очевидно, що довго так не могло тривати. Розлючені візантійці під проводом генерала Олексія Мутцуфулоса здіймають бунт і захоплюють владу. 5 лютого 1204 року відбувається введення на престіл Візантії нового імператора. Усе його правління було позначене облогою міста та боротьбою із хрестоносцями, які зрозуміли, що своїх грошей вони вже не отримають. Це спонукало їх діяти самостійно. Розпочався черговий наступ на Константинопіль. 13 квітня 1204 року, передбачаючи крах свого правління, Олексій V Дука (Мутцуфулос) тікає, а саме місто падає під ногами християнських завойовників. Навіть будучи воїнами Хрестового походу, благословенного самим папою Інокентієм ІІІ, хрестоносці не соромилися грабувати храми, торгівельні точки та будівлі. Вони не тільки вбивали, але і по-звірячому катували і знущалися над візантійцями. Відтак у змові із тими ж венеціанськими купцями розділили Візантію навпіл. На руїнах імперії хрестоносці заснували свої володіння, назвавши їх Латинською Романією. У 1261 році, у зв’язку із тим, що хрестоносці так і не навчилися творити, а були здатні лише руйнувати, Латинська імперія впала. На її місце знову прийшла Візантія, яка так і не досягла попередньої величі.
IV – Наслідки IV Хрестового походу
Отож, Четвертий хрестовий похід, скликаний з метою звільнення Гробу Господнього в Єрусалимі, перетворився в розбійницький наліт на християнські міста з метою наживи. Він викрив нещирість і меркантильність хрестоносців, дискредитував саму ідею Хрестових походів. Хоча й після цього, на жаль, було ще чотири походи.
За майже шістдесят років окупації хрестоносцями з Константинополя були вивезені безліч творів мистецтва. Багато з цих вражаючих творів мистецтва зараз знаходяться в музеях і церквах по всій Європі. Однак, залишилися також ті, які продовжують свідчити про кровопролитну війну хрестоносців проти християн. І їх можна знайти на вулицях теперішнього Стамбулу разом із нами.
V – Німі свідки жорстокості і ненаситності
До прикладу, у монастирі Панагії Влахернської на північ від Арти існує тринефна базиліка. Її побудували в XIII ст. з настінним розписом Хресного ходу знаменитої ікони Богородиці. Вона зберігалася у Влахернській церкві в Константинополі. На цьому муралі можна розгледіти та пізнати значення міста для імперії у вигнанні.
Після того, як Константинополь знову відвоювали, мозаїку перенесли до південної галереї собору Святої Софії, де її можна побачити і сьогодні. Однак, існує лише верхня її частина. У центрі композиції зображений Христос. По обидва боки від нього стоять Пресвята Богородиця та Іван Хреститель. Ця композиція має назву Деєзіс. Дослідники припускають, що вона була частиною справи Михаїла VIII з відновлення та оновлення собору Святої Софії після перебудов хрестоносців. За однією із версій, мозаїка – це символ перемоги візантійців над хрестовим походом, а також молитва за порятунок і захист Константинополя.
Про друге переродження міста Константинополя зусиллями династії Палеологів також свідчать чудові фрески і мозаїки в церкві Паммакаристос і в церкві Хору.
Усі ці німі свідки історії жорстокості та користолюбства, що стали в один момент 1204 року вищими за людські життя та здобутки культури, продовжують волати до сумління мандрівників. Стамбул сьогодні дарує унікальну можливість для кожного із нас пізнати ціну насильства та війни, які завжди є поразкою, не зважаючи на подальші історичні наслідки.
Іван Вихор
Паломництво до Італії
