Історія ікони Матері Божої Ласкавої Ікона Матері Божої Ласкавої повстала на переломі XVII та XVIII століть як копія Ченстоховської Богородиці. Точна дата створення Станіславівської ікони невідома. Перша згадка про неї походить з хроніки церкви на Подолі і датується 1742 р. На жаль, парафіяльні книги і архів церкви не збереглися, а відтворення найстарішої історії Чудотворної ікони є можливе тільки посередньо, через вивчення традиції і легенд галицьких вірмен. Вони говорять, що ікону написав 70-літній побожний іконописець Даниїл на побажання секретаря вірменської спільноти Донінга. На початку вона знаходилася в домашньому вівтарнику, що у ті часи було загально прийнятим звичаєм, перед яким молилася ціла сім’я. Легенда говорить, що Донінг перший оздоровився за посередництвом ікони. Завдяки палкій молитві і глибокій вірі він чудесно вилікувався з тяжкої хвороби очей. Також власне він перший побачив сльози на обличчі Божої Матері. Відчуваючи, що негідний зберігати такий скарб у власному будинку, Донінг відніс ікону до найближчої вірменської церкви, де сльози на обличчі Діви Марії стали ще більше помітні. 22 серпня 1742 р. комісія, яка складалася із світських та духовних осіб однозначно підтвердила надприродній характер цього явища. Рушничок, яким обтирали сльози, що текли по обличчі Богородиці згодом був покладений до реліквярію.
З часом прийнявся звичай, щоб на згадку офіційного визнання станіславівського чуда, раз в рік 22 серпня, по урочистій святій Літургії давати реліквярій вірним для цілування, пізніше ця практика поширилася на кожну суботу. Обличчя Божої Матері не завжди було сумне і заплакане. Між нею і вірними встановлювався незвичайний діалог, в якому не було слів. Часом траплялося, коли вірні починали співати пісню «Будь благословенна», сумне лице Пречистої Діви Марії починало роз’яснюватися і залишалося на протязі деякого часу огорнуте певною радістю і усміхом. Під час Божественної Літургії в заупокійний день 1742 р., яку відправляв о. Манугевич, під час євхаристійного канону, відбулася зміна кольорів ікони. Вона ціла наповнилася блакитним кольором і така залишалася до кінця Служби Божої. З посеред розповідей свідків задокументовано також свідчення, які говорять про дивне світло, яке огортало Чудотворну ікону і приймаючи форму великих променистих зірок. Було вирішено, щоб у місці такої виразної дії Божої ласки було постійно засвічене Вічне Світло – маленька завжди горюча лампадка. Через короткий час вияснилося що вона запалювалася сама, якщо хтось забував її знову заповнити оливою і запалити.
Чуд і ласк, яких отримували шанувальники плачучої Богородиці було настільки багато, що дуже швидко її було названо Ласкавою, а також Ченстоховською. Люди говорили між собою: «якщо не можеш відбути паломництва до Ченстохови і прийти перед обличчя Ясногірської Панни, піди до Станиславова і тоді не розчаруєшся у своїй надії».
Швидко вияснилося, що мала дерев’яна церква не є в стані помістити величезні потоки, звідусіль прибуваючих паломників, тому вірменськими купцями при підтримці графа Потоцького, власника міста, 28 травня 1743 р. було розпочато будову нової церкви. Наріжний камінь покладений у фундамент святині мав на собі вирізьблений напис: «Троєкратно Благословенній Найсвятішій Богородиці камінь, місто і душу разом під дівичі ступні». Мурована церква у стилі пізнього бароко була збудована через двадцять років. Невідомі прізвища архітекторів і будівельників її. Знаємо тільки Яна Солеського, який намалював прекрасні фрески на склепінні. Храм отримав назву Марії Панни Ласкавої. Найбільшим його скарбом була ікона, яку урочисто внесено 20 жовтня 1763 р. Це відбувалося під салют гармат, дзвін дзвонів і радісних пісень, а сам граф Потоцький, не дивлячись на поганий стан здоров’я, ніс ікону. Розміщено її було у великому вівтарі. Вона була вкладена у срібну раму і покрита ризою з позолоченого «баквану». Вірогідно, що це була робота львівських ювелірів. По двох сторонах ікони були розміщені вітрини з вотами (Часто, якщо відбувалося чудесне оздоровлення, воти виливалися у формі вилікуваного органу). Частина з них перед створенням вітрин, за давнім звичаєм, були прибиті безпосередньо на ікону. Під час реставрації ікони, виявлено аж 289 слідів по цвяхах, з яких деякі пробили були навіть дерев’яну дошку.
Слава ікони і краса святині притягали не тільки вірних вірменського обряду. Там молилися усі кому на серці лежала доля Станиславова. На загал вбачалося у сльозах Пречистої пересторогу нещасть, які загрожували її місту і Галичині в цілому. Криза прийшла до городян вже в 1764 р.: перевороти, галицькі конфедерації, вторгнення російських військ на Покуття, різного роду окупації, а також чума з 1770 р. зробили своє – Станиславів втрачав свою давню силу. У цього красивого і багатого міста було вкрадено його славу. Дісталося також санктуарію. Під кінець XVIII ст. австрійський уряд наклав контрибуцію на усі вироби зі срібла. Вони бралися «на вагу» і разом із літургічним посудом забиралися на перетоплення. Вдруге контрибуцію накладено в 1809-1810 роках. До сьогодні контрибуційні знаки помітні на ризах і коронах, а це означає, що їх треба було викупляти, щоб уникнути перетоплення. Однак, уціліли акти, а в повні «Liber miraculorum imaginia B.M.V. In Ecclesia Armenorum Stanislaopoli ab anno 1742-63», тобто «Книга чудес», яка була написана частково на латині, частково по польськи. Писав ту книгу довголітній парох о. мітрат Яків Магуневич. В ній описуються т. зв. 33 великі чуда, які чотирикратно були потверджувані церковною владою. Розголос, який отримав санктуарій, був посилений завдяки Папі Римському Пію VI. 28 вересня 1777 р. «повним відпустом для усіх вірних обох статей як вірменського, так і латинського та греко-католицького обрядів, які після Сповіді і Причастя 20 жовтня в річницю внесення ікони до теперішньої святині, відвідають її перед Найсвятішими Тайнами помоляться про поширення і вивищення нашої святої віри». Варто також тут звернути увагу, що культ Матері Божої Ласкавої єднав вірних усіх існуючих на Галичині католицьких обрядів, що знайшло своє вираження також у змісті папського відпусту. Цей відпуст в 1870 р. завдяки Папі Пію ІХ поширений на всі три відпустові дні, в які з часом переродилися щорічні святкування. Історія несла нові часи, а з ними нові біди. 28 вересня 1868 року в місті розгорілася величезна пожежа під час якої горіла вірменська церква. Ікона зазнала значних втрат (знищене було праве плече Мадонни) але уціліла завдяки людям, які ризикуючи життям, винесли її з полум’я.
История иконы Матери Божьей Ласковой Икона Матери Божьей Ласковой появилась на переломе XVII и XVIII веков как копия иконы Ченстоховской Богородицы. Точная дата создания Станиславской иконы неизвестна. Сравнительный анализ позволяет нам примерно определить дату. Риза, в которой есть Богородица на нашей копии, соответствует узору платья Ченстоховской, известной под названием «жемчужная». Ченстоховская Мадонна была экспонирована в разных костюмах. Платье, о котором идет речь, употреблялось в 1683-1707 годах. Итак, можем считать, что в те времена была скопирована икона Станиславовская, которая представляет нам Богородицу с темным лицом без шрамов, которые характерные для Ченстоховского подлинника. Первое упоминание о ней происходит из хроники церкви на Подоле и датируется 1742 г. К сожалению, приходские книги и архив церкви не сохранились, а воспроизведение старой истории Чудотворной иконы возможно только косвенно, через изучение традиций и легенд галицких армян. Они говорят, что икону написал 70-летний набожный иконописец Даниил по пожеланию секретаря армянской общины Донинга. В начале она находилась в домашнем алтаре, что в те времена было общепринятым обычаем, перед которым молилась целая семья. Легенда гласит, что Донинг первый оздоровился посредством иконы. Благодаря горячей молитве и глубокой вере он чудесно вылечился от тяжелой болезни глаз. Также собственно он первый увидел слезы на лице Божией Матери. Чувствуя, что не достоин хранить такое сокровище в собственном доме, Донинг отнес икону в ближайшую армянскую церковь, где слезы на лице Девы Марии стали еще более заметны. 22 августа 1742 года комиссия, которая состояла из светских и духовных лиц однозначно подтвердила сверхъестественный характер этого явления. Полотенце, которым обтирали слезы, что текли по лицу Богородицы, впоследствии было положено в реликвярию. Со временем принялся обычай, чтобы в память об официальном признании Станиславовского чуда, раз в год 22 августа, после торжественной святой Литургии давать реликвярий верующим для целования, позже эта практика распространилась на каждую субботу. Лицо Божией Матери не всегда было печальное и заплаканное. Между ней и верующими устанавливался необычный диалог, в котором не было слов. Иногда случалось, когда верующие начинали петь песню «Будь благословенна», печальное лицо Девы Марии начинало разъясняться и оставалось на протяжении некоторого времени окутанное определенной радостью и улыбкой. Во время Божественной Литургии в заупокойный день 1742 г, которую отправлял о. Манугевич, во время евхаристического канона, произошла смена цветов иконы. Она целая наполнилась голубым цветом и такая оставалась до конца Литургии. Среди рассказов свидетелей задокументированы также свидетельства, которые говорят о странном свете, который обволакивал Чудотворную икону и принимая форму больших лучистых звезд. Было решено, чтобы в месте такого ярко выраженного действия Божьей благодати был постоянно зажжен Вечный Свет - маленькая всегда горючая лампадка. Через короткое время выяснилось, что она зажигалась же, если кто-то забывал ее снова заполнить маслом и зажечь. Чудес и ласк, которые получали поклонники плачущей Богородицы, было настолько много, что она очень быстро была названа Ласковой, а также Ченстоховской. Люди говорили между собой: «Если не можешь отбыть паломничества к Ченстохова и прийти к лицу Ясногорской Госпожи, пойди в Станислав и тогда не разочаруешься в своей надежде». Быстро выяснилось, что маленькая деревянная церковь не в состоянии поместить огромные потоки, отовсюду прибывающих паломников, поэтому армянскими купцами при поддержке графа Потоцкого, владельца города, 28 мая 1743 г. было начато строение новой церкви. Краеугольный камень положенный в фундамент святыни имел вырезанную надпись: «троекратного Благословенной Святейшей Богородице камень, город и душу вместе под девственные ступни». Каменная церковь в стиле позднего барокко была построена через двадцать лет. Неизвестны фамилии архитекторов и строителей ее. Знаем только Яна Солеского, который нарисовал прекрасные фрески на своде. Храм получил название Марии Панны Ласковой. Крупнейшим его сокровищем была икона, которую торжественно внесли 20 октября 1763 г. Это происходило под салют пушек, звон колоколов и радостных песен, а сам граф Потоцкий, несмотря на плохое состояние здоровья, нес икону. Размещена она была в большом алтаре. Она была вложена в серебряную раму и покрыта ризой из позолоченного «баквана». Вероятно, это была работа львовских ювелиров. По двум сторонам иконы были размещены витрины с вотамы (часто, если происходило чудесное оздоровление, воты выливались в форме вылеченного органа). Часть из них перед созданием витрин, по старинке, были прибиты непосредственно на икону. Во время реставрации иконы, выявлено аж 289 следов от гвоздей, из которых некоторые пробили даже деревянную доску. Слава иконы и красота святыни привлекали не только верующих армянского обряда. Там молились все, кому на сердце лежала судьба Станислава. В целом усматривалось в слезах Пречистой предостережение от несчастий, которые угрожали ее городу и Галичине в целом. Кризис пришел к горожанам уже в 1764 г.: перевороты, галицкие конфедерации, вторжение российских войск в край, разного рода оккупации, а также чума с 1770 года, сделали свое - Станислав терял свою давнюю силу. У этого красивого и богатого города была украдена его слава. Досталось также санктуарию. К концу XVIII в. австрийское правительство наложило контрибуцию на все изделия из серебра. Они брались «на вес» и вместе с литургической посудой забирались на перетопку. Второй раз контрибуцию наложили в 1809-1810 годах. До сих контрибуционные знаки заметны на ризах и коронах, а это значит, что их надо было выкупать, чтобы избежать перетопки. Однако, уцелели акты, и полностью «Liber miraculorum imaginia BMV In Ecclesia Armenorum Stanislaopoli ab anno 1742-63 г», то есть« Книга чудес », которая была написана частично на латыни, частично по-польски. Писал эту книгу многолетний настоятель о. митрат Яков Магуневич. В ней описываются т. н. 33 великие чуда, которые четырехкратно были подтверждены церковной властью. Огласка, которую получил санктуарий, была усилена благодаря Папе Римскому Пию VI. 28 сентября 1777 г. «полным отпущением для всех верных обоего пола как армянского, так и латинского и греко-католического обрядов, которые после Исповеди и Причастия 20 октября в годовщину внесения иконы в нынешней святыни, посетят ее перед Святейшими тайнами и помолится о распространении и возвышении нашей святой веры ». Стоит также здесь обратить внимание, что культ Матери Божьей Ласковой объединил верующих всех существующих в Галиции католических обрядов, нашел свое выражение также в содержании папского отпущения. Это отпущение в 1870 г. благодаря Папе Пию IIХ распространено на все три прощенные дни, в которые со временем переродились ежегодные празднования. История несла новые времена, а с ними новые беды. 28 сентября 1868 г. в городе разгорелся огромный пожар, во время которого горела армянская церковь. Икона понесла значительные потери (уничтожено было правое плечо Мадонны), но она уцелела благодаря людям, которые рискуя жизнью, вынесли ее из огня.
