Історія чудотворної ікони Божої Матері Краснопущанського монастиря ЧСВВ починається з Віциньської чернечої обителі, що була неподалік м. Перемишлян (Львівщина), де вона прославилася ще з першої половини ХVIII ст. багатьма чудотвореннями. А походила ця Богородична ікона із села Кимир, що поблизу Перемишлян. Вона була реліквією перемишлянської родини Петра Міщанина–яка мала в Кимирі свій невеличкий маєток. Відразу ж після заснування Віциньської обителі, Анастасія Міщаниха, з дому Пільна, передала свою родинну ікону монахам монастиря. Анастасія, з Божої ласки, прожила аж 115 років. На початку XVIII – першій половині ХIХ ст. Віциньська чернеча обитель Благовіщення Пречистої Діви Марії була знаним відпустовим місцем краю. До неї майже півтора століття горнулися побожні прочани. Вони, у щирих молитвах до Віциньської чудотворної ікони Божої Матері, благали Небесну Неньку про поміч і опіку в фізичних і духовних потребах.
На підставі подання Духовній комісії зізнань очевидців чудотворних зцілень, підтверджених під присягою, єпископська консисторія, відповідною Грамотою від 6 червня 1706 року, проголосила Віциньську ікону Божої Матері чудотворною. Цю ікону шанували вірні різних християнських конфесій. Щоб відправити Службу Божу перед іконою Віциньської Богородиці, сюди пішки приходив і римо-католицький архиєпископ Сєраковский. У часи Йосифінської церковної реформи австрійська влада прилучила Віциньський монастир до львівської василіянської обителі Св. Онуфрія. Велика пожежа 1846 року дуже знищила Віциньський монастир, але ікона Божої Матері не постраждала. Після пожежі чернечу обитель остаточно ліквідували, а ікону Віциньської Богородиці перенесли у львівський монастир Св. Онуфрія.
У 1934 р., відповідно із рішенням митрополита Андрея Шептицького, Віциньську чудотворну ікону з великою урочистістю перенесли до Краснопущанського монастиря ЧСВВ. У роки панування комуністичного режиму, коли Краснопущанський монастир було ліквідовано, а церковні культові речі й монастирське майно пограбоване і знищене, ікону Божої Матері врятував від наруги дяк місцевої церкви – Михайло Лещук. Пізніше вона тривалий час зберігалася в домі його сестри Марії, яка й повернула ікону Отцям Василіянам відразу ж після відновлення Краснопущанської чернечої обителі. До Краснопущанської чудотворної ікони і сьогодні йдуть тисячі побожних прочан на багатолюдні відпусти, що відбуваються в останню неділю травня – в храмовий день св. Івана Хрестителя, а також в усі Богородичні празники. Свідченням про її благодатність є десятки срібних дарів-вот, якими її прикрашено на знак подяки за ласки, які зійшли на побожних вірних.
