Храми Львова – Шевченківський гай

*Триваліть 2-3 години

10:00 Літургія.
11:00 Екскурсія

Храм Премудрости Божої (храм Святого Миколая), УГКЦ Храм Святого Миколая, що на Чернечій Горі в Шевченківському гаю Львова, має більш як двохсотлітню історію. Збудований він 1763 року в карпатському селі Кривці (Турківщина, нині Львівська область). Ім’я будівничого залишилось невідоме. Наприкінці 20-х років ХІХ століття у парафії Кривки виникла потреба побудувати нову церкву. Хоч дерев’яна і не була така стара, але не могла вмістити всіх парафіян. Саме тоді в Національному музеї під керівництвом професора Іларіона Свенцицького розпочалося будівництво музею просто неба. Тут мали бути представлені пам’ятки архітектури та побуту різних етнографічних регіонів Карпатського краю. Навесні 1930 року будівничі, розміщаючи церкву на новому місці, зуміли знайти гармонійне поєднання з навколишнім ландшафтом.

Церковна будівля за своєю конструкцією складається з трьох квадратних у плані зрубів різної величини, прилеглих один до одного. Кожен зруб перекритий банею з кількома заломами-ярусами. Розчленований дах, дрібна фактура гонти, якою обшиті верхи та верхня частина зрубу, не заважають монументальному вигляду споруди. Консекрація (у цьому випадку – освячення) перевезеного храму відбулася 1938 року. Під час святкування 950-річчя прийняття християнства на Русі перед церквою встановлено Пам’ятний знак у вигляді хреста, який зберігся до нашого часу.  З 1946 року приміщення церкви опустіло. Зі створенням Музею архітектури та побуту 1966 року церква стала одним із експонатів.  1990 року храм Святого Миколая був переданий для потреб 330 ченців-студитів УГКЦ. Урочистим освяченням почався відлік нового життя відродженої церкви, яку перейменували на Премудрости Божої.

Храм Святої Параскеви і дерев’яна дзвіниця біля нього побудовані 1822 року в селі Стоянові Радехівського району. Привезений до музею, як і більшість храмів, у роки тоталітарного режиму, коли їм загрожувало знищення. Храм розміщений на “Львівщині” – одній з етнографічних музейних ділянок. Будівля тризубна п’ятиверха з тесаних плах. Їхній середній верх перевищує передній над пресвітеріумом і вхідний – над бабинцем.

Самобутніми архітектурно-декоративними елементами серед відомих нам численних типів сучасних українських храмів відзначається дерев’яна архітектура лемківської церкви. Під впливом західної готичної культури одна з бань, що над бабинцем, перетворилася на високу вежу-дзвіницю. Від перенесення ваги храму з центральної частини нави на передню – бабинець із високою вежею-дзвіницею – церква набула своєрідності у своїй новій формі. Від найнижчої бані над захристією через середню вищу і до найвищої дзвіниці створюється ілюзія стрімкості від землі до небесних висот. Стіни захристії і нави будуються у зруб, а дзвіниця набуває, як звичайно, каркасно-стовпної конструкції. Саме такий храм вирішили відтворити члени товариства “Лемківщина” на території Чернечої гори Львівського музею народної архітектури і побуту “Шевченківський гай”.

В Україні не вдалося знайти подібний зразок лемківської церкви. Знайшли її на лемківських землях у Польщі в селі Котані Ясельського повіту, яка збудована 1831 року. Першоієрарх УГКЦ Мирослав-Іван кардинал Любачівський освятив місце під її будівництво.

Про фундаторів храму Святих Ольги та Володимира у Шевченківському гаю сказано у пам’ятній таблиці, вмонтованій на стіні дзвіниці: “Головні спонсори Божена і Олег Іванусіви (Канада) – автори книги “Церква в руїні”. Внесли кошти: Організація оборони Лемківщини у США, Об’єднання лемків Канади, Музей народної архітектури і побуту у Львові, окремі громадяни”.

13 вересня 1992 року будову освятив єпископ Филимон Курчаба в ім’я Святих Володимира й Ольги, на честь тисячоліття об’єднання земель Лемківщини з Київською державою.

Церковний комітет керував внутрішнім упорядкуванням храму, який став важливим осередком духовного і національного об’єднання лемків в Україні.

11 серпня 1995 року під час архиєрейської Літургії освячено новий іконостас.

Храм Святого Миколая перевезений до музею “Шевченківський гай” 1972 року із села Соколів Бучацького району Тернопільської області. А побудований був 1773 року. Будівельним матеріалом стали дубові бруси, обтесані сокирою. Храм складається з трьох зрубів, з яких перший – вівтар, другий, середній ширший і вищий – нава, а третій – бабинець. У музеї зафіксований той етап будівництва, коли в наві появилася стеля. Бабинець від нави відділений стіною з проходом аркового типу. Після Першої світової війни арку замінили суцільним прорізом, після чого молільники, стоячи надворі, могли бачити священика під час Богослужіння. Були встановлені двері із західного боку. Середній зруб ширший і вищий, ніж бабинець і вівтар. Дах двосхилий. На гребені центральної частини встановлена невисока вежа із залізним хрестом. На висоті двох метрів будівлю оперізує піддашшя, захищаючи відкриту нижню частину зрубу від опадів.

Михайлівська церква із села Тисовець Сколівського району (Бойківщина) побудована 1863 року. У плані вона оперта на трьох наближених до квадрата зрубах. Мистецькій виразності храму сприяє і обшивка верхів гонтою, що надає покриттю привабливих геометричних ліній. Усю будівлю навкруги оперізує неширокий дашок. Він захищає від атмосферних опадів нижні вінця зрубу. Перед входом до храму Михайлівського дашок розширюється і разом із різьбленими стовпчиками, які його підтримують, утворює відкриту мальовничу галерею. В інтер’єрі храму – іконостас, який вирізьбив майстер В. Чайка із сусіднього села Головецька. На стінах бабинця – ікони XVIII століття “Благовіщення” та “Розп’яття Христа”. Храм перевезений та відреставрований на території Музею народної архітектури та побуту 1972 року. Біля храму – дзвіниця, в основі якої квадратний зруб. На ньому покладений восьмигранник із відповідним шатровим завершенням. На нижньому поверсі – наскрізні двері, прохід через які веде на церковне подвір’я.

Перевезений храм із села Клокучки – передмістя Чернівців. Збудований 1774 року у місті Магала. Через сто років був перенесений та відновлений у будові у Клокучці. До львівського музею храм перевезений та встановлений 1969 року. Храм Пресвятої Трійці у Шевченківському гаю представлений трьома дубовими зрубами різної величини і конфігурації, розміщених по осі зі сходу на захід. Високий дах, битий гонтами, насувається на зруб перекриття, наче шапка. Тому верхи зрубів не виділяються у зовнішніх формах будівлі, а сховані під єдиним дахом. І силует храму нагадує звичайну хату. Одвірки прикрашені площинною різьбою. Іконостас мав типову для Буковини яскраву декоративність, багату різьбу рам і колон. На жаль, він не зберігся. Дзвіниця біля церкви має форму двох чотиригранних призм, які покладені одна на одну, а верхня обшита прямовисно дошками. Другий поверх без обшивки, тому звучання дзвона, який тут висів, було чутно здалеку.