Побувати у «центрі світобудови»: собор Святої Софії у Стамбулі

Святиня, яка водночас пошанована християнами та мусульманами, адже тривалий час була центром поклоніння як для одних, так і для інших. Святиня, яка стала свідком розділення християн на православних та католиків, адже в її стінах вперше були озвучені офіційні звинувачення. Святиня, яка доволі дорога для українців, адже пам’ятає хрещення першої правительки Русі, яка прийняла християнство. Це все – одна святиня, і відома вона під назвою Свята Софія.

Собор Святої Софії розташований в історичному центрі сучасного Стамбула, у районі Султанахмет. Колись саме це місце вважалося самим серцем Константинополя та усієї Візантійської імперії. На це також натякають кола на підлозі храму, які позначають Омфаліон (Omphalion) або «Центр світобудови». Це саме тe місце, де урочисто коронувався імператор Візантії. Його історія таїть безліч таємниць. Чого лише вартий той факт, що упродовж тисячі років собор Святої Софії вважався одним із центрів християнства, відтак, завойований турками, він стає центром ісламу, далі – президент Ататюрк, бажаючи повернути турків до свого коріння та до європейської цивілізації у 1935 році робить із Ая-Софії музей, а у 2020 році сьогоднішній президент Раджап Ердоган особисто проводить мусульманський намаз, знову творячи із святині мечеть? Ще більше уяву дослідників та мандрівників захоплюють захоплюючі історії про собор, у яких багато речей важко пояснити науково. І це не дивно, адже перед нами центр всесвіту! Але про все по порядку.

На місці постання собору Святої Софії вже за правління імператора Константина, який перший офіційно дозволив християнам визнавати свою віру у Римській імперії, існувала невелика базиліка. У 360-380 роках вона потрапила до рук аріан. А у 380 році імператор Теодозій І особисто увів у базиліку Григорія Назіанського, який згодом став святим та отримав титул Богослова. Тим самим, правитель ствердив факт передання церкви православним християнам. Проте, у 404 році під час народного повстання ця церква цілковито згоріла. Місце довго не пустувало і відразу взялися за зведення нового храму. Однак, також і він у 415 році був спалений. Наступний імператор Теодозій ІІ у цьому ж році розпочав будівництво чергової базиліка. Її історія була дещо довшою, проте завершилася аналогічно – 13 січня 532 року бунт, який увійшов в історію під назвою «Ніка», спопелив її вогнем.

Отож, історія сьогодні знаного собору Святої Софії розпочалася близько півтори тисячі років тому. Імператор Юстиніан, подавивши бунт «Ніка, прагнув збудувати храм, який би заворожував кожного мандрівника та молільника своєю величчю та розкішшю. Для організації будови він запросив найбільш знаних тогочасних архітекторів: Ісидора Мілетського та Анфімія Тральського. Вони прославилися якраз під час будівництва храму, який сьогодні відомий як мала Свята Софія і який, зрештою, став прототипом собору.

Будівництво собору Святої Софії чи Премудрості Божої тривало майже 6 років. Упродовж цього часу кожного дня на будові було задіяно 10 000 чоловік! Імператор Юстиніан не жалів ні робочих рік, ні матеріалів для храму. Згідно передання, правитель бажав увесь внутрішній простір храму оздобити золотом від підлоги до склепіння куполу. Однак, його радники відмовили його це робити, передбачивши, що не надто успішні його наступники можуть розвалити святиню, постійно крадучи із неї її багатства. Проте, це не завадило використати під час будови 130 тон золота, що на цей час становило три річних бюджети імперії! Окрім того, при будівництві використовувався мармур із усіх куточків імперії та вже готові частини давніших будов. До прикладу, із храму Артеміди, що в Ефесі, привезли 8 колон із зеленого мармуру, а з Риму – 8 колон із храму Сонця. Також у конструкції використовувалися доволі легкі, але міцні цеглини, виготовлені із матеріалів з острова Родос. В оздобленні використовували слонову кість, срібло і дуже багато золота.

Основа усього собору – прямокутник із розмірами 76×68 метрів. Висота купола складає 56 метрів, а його діаметр – 30 метрів. Така монументальність породила вірування у те, що цей «купол на ланцюгу підв’язаний до небес». Товщина стін інколи доходить до 5 метрів. Для міцності до бетону додавали екстракт листя ясена. Також саме тут вперше застосовуються так звані «пендантиви» – трикутні сферичні елементи бані, за допомогою яких можна звести купол над чотирикутною конструкцією будівлі.

Собор Святої Софії було урочисто відкрито 27 грудня 537 року.

Очевидно, що собор Святої Софії відразу став світовим центром християнства. Цьому також послужило чільне місце Константинополя у християнській історії. Тому навколо нього постійно вирувало життя та здійснювалося поклоніння Богові. У часи найвищого розквіту у храмі одночасно налічувалося до 600 священнослужителів!

Але у 1204 році сталося дещо жахливе та немислиме. Ая-Софія була цілковита розграбована та сплюндрована. І сталося це руками християн, а саме хрестоносців, підкуплених та заохочених венеціанськими купцями під час т.зв. Четвертого хрестового походу. Ласі до швидкої наживи хрестоносці винесли на своїх, обрамлених червоним хрестом руках, всі коштовності та священні реліквії. Вважається, що 90% християнських реліквій, які сьогодні знаходяться у Європі, були вивезені під час цього жахливого військового вторгнення.

Проте, на цьому страждання цієї величної святині не закінчилися. Наступною кровоточивою раною стало захоплення Константинополя та його перлини турками на чолі із султаном Махмедом ІІ Завойовником (Фатіхом). Згідно історичних довідок, останнє християнське богослужіння відбувалося у храмі в ніч з 28 на 29 травня 1453 року. На ньому був присутній сам імператор зі своєю свитою. Під час самої Божественної Літургії собор був захоплений, а всі молільники були вбиті.

Із цим днем пов’язана одна із легенд і загадок собору – історія про нішу, з якої лунає легкий шум. Згідно з нею, у той час, коли Константинополь упав під натиском турецьких військ і вони увірвалися до собору, у ньому йшла служба. Загарбники вже готові були вбити священика, який читає молитву, але цієї миті стіни розступилися і сховали за собою священика. За переказами, священик і зараз перебуває там і знову з’явиться, коли собор знову стане християнським храмом.

Вже наступного після завоювання дня розпочалася історична реконструкція святині у мечеть: був добудований мінарет, мозаїки покрили шаром штукатурки (що, зрештою, їх і врятувало). Згодом з’явилися додаткові мінарети (їх стало лише 4), бібліотека при мечеті, медресе при мечеті (мусульманський навчальний заклад, що виконує роль середньої школи) та шадірван (місце для ритуального обмивання перед намазом). Як мечеть собор служив упродовж 500 років, постійно стаючи прототипом для будови нових – Блакитної мечеті чи мечеті Сулейманіе у Стамбулі.

Саме із Блакитною мечеттю пов’язана ще одна із найбільш знаних загадок собору. Йдеться про т.за. «холодне вікно». З цього вікна завжди дме прохолодний вітерець, навіть коли на вулиці дуже спекотно. Це вікно розташоване на другому поверсі (південна частина собору) та виходить на Блакитну мечеть.

Так тривало до 1935 року. Президент Мустафа Кемаль Ататюрк не був надто побожною людиною. Проте, як би це парадоксально не звучало, саме це призвело до повернення собору Святої Софії його первозданного вигляду. За його розпорядженням святині був присвоєний статус музею. Відтак акуратно було знято шар штукатурки, що дозволило подорожній знову насолоджуватися давніми мозаїками і фресками. А відбулося це із доволі банальної причини. Своїм гаслом Ататюрк обрав слова: «Сучасна Туреччина — світська країна». Задля того, щоб повернути турків до свого коріння, яке вони втратили, та до цивілізованого світу, він пожертвував мечеттю у соборі Святої Софії та відкрив музей. Однак, здійснив цікавий хід: поєднав дві релігійні культури. Тому довший час мандрівники та відвідувачі музею стикалися із дивовижним поєднанням християнських фресок і образів та мусульманських щитів з верблюжої шкіри з сурами.

Історія собору Святої Софії продовжується. У 2020 році, не зважаючи на заперечення світової громадськості, собор знову було перетворено на мечеть. 24 липня в ньому відбувся перший з 1934 року, тобто за 86 років намаз. Християнські фрески були приховані від очей тих, хто молиться. Офіційне молитовне служіння імам почав після того, як Президент Ердоган зачитав уривок з Корану, а з мінаретів пролунав заклик до намазу. На площі Султанахмет перед собором зібралися тисячі віруючих.

Собор Святої Софії упродовж майже двох тисячоліть був не тільки символом Стамбула чи величного Константинополя, а й найпопулярнішою туристичною пам’яткою Туреччини і частиною Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Святиня із величезним куполом і вражаючим інтер’єром, прикрашеним древніми фресками та дорогоцінними мозаїками, щорічно приймав у своїх стінах мільйони туристів. Разом з тим собор Святої Софії завжди залишався не тільки пам’яткою культури чи архітектурним шедевром, а й політичним символом.

Сьогодні собор Святої Софія чи Ая-Софія продовжує творити свою історію, яка складається із життєвих історій його відвідувачів. Серед них – мандрівники та подорожні, шукачі слави і спокою, молільники та дипломати, посли інших держав і жебраки. Серед них можете бути також і Ви. Тому запрошуємо відвідати цю величну святиню і стати частиною її історії. А можливо, і кардинально змінити свою дотеперішню історію, що також ставалося не раз у стінах собору Святої Софії.

Іван Вихор

Радимо переглянути

27.11.2022
7 чудотворних ікон Богородиці в українських святинях, що дарують душевний спокій
Український народ з давніх-давен відзначається своєю пошаною та палкою любов’ю до Пресвятої Богородиці. Безліч святинь та написаних ікон, велика кількість богослужбових текстів та родинних молитов свідчать про це. У свою...
27.11.2022
5 порад, як підготуватися до Різдва з користю для душі
Українська Греко-Католицька Церква протягом літургійного року має чотири пости, серед яких — Чотиридесятниця, або так званий Великий піст, Пилипівка або Різдвяний піст, Успенський та Петрівка. Кожен із них встановлений Церквою...
27.11.2022
Готуємося до Різдва. Що каже Церква про піст та духовну віднову?
Різдвяний піст триває від наступного дня літургійного спомину святого апостола Филипа, від якого й отримав свою другу назву – Пилипівка, і до навечір’я Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,...