Мандрівки світом стали сьогодні надзвичайно популярною розвагою для нас, на яку ми витрачаємо час і кошти, щоб урізноманітнити свої відпустки чи вік-енди. Туристичні тури, екскурсії, подорожі вихідного дня відкривають перед нами можливість пізнати багатоманітність і красу світу, інших міст, країн і народів, що їх населяють. У наші дні відродилася і стала популярною також традиція паломницьких подорожей, прощ. Та, проте, не кожна людина розуміє відмінність між першим і другим, тому спробуємо всім цікавим допомогти розібратися, в чому ж, власне, полягає різниця між паломництвом, прощею і туристичною екскурсією.
Проща, паломництво – це подорож із особливими пунктами відвідин, якими є святі місця. Місця, з якими пов’язане земне життя Господа Ісуса Христа, Його Матері Пресвятої Богородиці, апостолів, святих Церкви, місця, прославлені подвижницьким життям монахів і монахинь, місця, де зберігаються і являють Божу силу чудотворні ікони та інші християнські реліквії. Це не просто поїздка задля задоволення чи нових вражень, а насамперед один із способів Боговшанування. Саме ця головна мета відрізняє паломництво від будь-якої іншої мандрівки. Бажання зустрітися з Богом на місці його особливої прослави і об’явлення, відчути Божу силу і наблизитись до Нього через дотик до святині – вирізняє паломника від будь-якого іншого мандрівника.
[gallery link="none" ids="7305,7286,7280"]
Християни вирушають в паломництво з різними намірами: хтось прагне духовного очищення і вдосконалення, зміцнення віри; хтось шукає благодаті й благословення перед важливими змінами в житті; хтось прагне фізичного й духовного зцілення для себе або своїх рідних, ласки дітонародження чи щасливого одруження, хтось виконує обітницю, яку дав Богові, чи сповняє покуту за власні гріхи. Та всі ці наміри об’єднує одне – людина прагне зустрітися з Богом і для цього, бодай на якийсь короткий час, покидає все звичне і йде за Ним.
Паломництво – це завжди надзвичайна подія в житті людини, яку важливо пережити з якнайбільшою користю для душі. Цьому може сприяти певна підготовка до нього.
Вирушати в паломництво бажано в стані примирення з Богом, до якого приходять через таїнство сповіді. Однак далеко не кожна сучасна людина, яка вирішила відвідати святі місця, вже є уцерковленим християнином, що регулярно бере участь у богослужіннях і таїнствах. І це зовсім не перешкода для участі в паломництві. Адже на прощу з групою прочан завжди відправляється священик-духівник, який не тільки здійснюватиме молитовний супровід прощі (наприклад, організовуватиме читання Святого Письма під час відпочинку, молитву на вервиці, Ісусову молитву, благословлятиме трапезу тощо), не тільки зможе дати духовні й практичні поради, пов’язані з ушануванням святинь, – священик зможе також прийняти вашу сповідь кожної миті, коли ви відчуєте в цьому потребу. Бо дуже часто відвідання святих місць налаштовує людину на покаяння, пробуджує гострий жаль за гріхи, зроджує особливе бажання очистити свою совість і тим наблизитись до Бога, навіть тоді, коли в паломництво вона вирушала без цих духовних настроїв і намірів.
[gallery link="none" ids="7374,7375,7376"]
Присутність священика, який очолює прощу, дасть змогу також взяти участь у богослужіннях безпосередньо у святих місцях: храмах, монастирях, перед чудотворними іконами, мощами, прийняти святе Причастя в цих пам’ятних місцях особливої Божої благодаті.
Молитва і піст у період підготовки до прощі, а також і під час самого паломництва дадуть змогу зосередитися на меті вашої святої мандрівки, наповнять її справжнім сенсом Боговшанування. Уже сама проща, в яку ви свідомо вирушаєте, покидаючи свої життєві клопоти і турботи, є подвигом задля Господа, але доповнена молитвою і постом, вона дасть змогу паломникові пережити її як особисту зустріч із Творцем, отримати ще більші духовні плоди, які по поверненні з паломництва тривалий час підтримуватимуть його дух. Такими молитвами можуть бути молитва на вервиці, акафисти або улюблена молитва паломників, відома під назвою Ісусова молитва.
[gallery link="none" ids="7377,7378,7379"]
Сьогодні не існує якихось спеціальних вимог щодо паломницького посту, кожен сам вибирає для себе міру утримання від звичного способу життя: хтось під час прощі утримується від м’ясної чи навіть і молочної їжі (якщо є вибір страв); переважно паломники намагаються утриматися від куріння і вживання алкоголю.
Потрібно пам’ятати, що паломництво не є розважальною поїздкою з метою познайомитися з чужими країнами. Відвідання музеїв, оглядання історичних та культурних пам’яток міст, у яких ви опинитесь під час прощі, звичайно, не заборонені, і часто паломницькі програми передбачають час і на це, але вони не повинні відволікати паломника від його основної мети, підміняти йому зустріч зі святинею. Адже, врешті-решт, важливі не фотографії, сувеніри та приємні враження, отримані на чужині, а те, що людина привезе з цієї подорожі у власному серці.
Під час прощі важливо також пам’ятати про правила поведінки, пов’язані з необхідністю виказати шанобливе ставлення до святого місця, традицій, прийнятих у ньому, а також почуттів інших відвідувачів святині. Це стосується насамперед одягу паломника, який, звичайно, має бути зручним і в потрібній мірі легким, якщо проща відбувається в спекотну пору року, проте достатньо витриманим і охайним. У багатьох святих місцях (особливо в східних країнах) є традиція для жінок мати на собі головний убір (панаму, шаль, хустинку); чоловікам не варто заходити в монастирі і храми в шортах та майках.
[gallery link="none" ids="7381,7382,7383"]
Паломник-християнин повинен також мати на собі натільний хрестик; крім того, прочани беруть у подорож молитовники, Святе Письмо, вервиці, щоб доторкнутися ними до реліквій чи чудотворних ікон.
2016 рік проголошений у Католицькій Церкві Ювілейним роком Божого Милосердя. Тому це час для особливого паломництва – до Святих дверей Милосердя. За традицією, Святі двері – це двері чотирьох базилік Риму, які стоять відкритими лише протягом Ювілейного року, а в інші роки залишаються закритими і навіть замурованими. Інтервал між відкриттям Святих дверей становить 25 років. Святі двері в розумінні Церкви є символом самого Ісуса Христа, який сказав: «Я двері: хто ввійде Мною, той спасеться» (Ін. 10, 9). Пройшовши через них, людина, що прагне покаяння і примирилася з Богом у святому таїнстві сповіді, цілковито очищається від скоєних гріхів, так начебто омилася в купелі святого Хрещення. Церква благословляє також присвячувати паломництво до Святих дверей пам’яті померлих рідних і отримати відпущення гріхів замість них. Тоді паломник ніби виконує місію молитовного заступника для тих, хто вже не в стані сам благати Бога за себе. Посланцем-місіонером паломник стає також тоді, коли у святих місцях молиться за тих, хто не зміг вирушити у прощу і доручив себе його молитвам, коли приносить Богові чужі благання та привозить із прощі часточку Божої благодаті (свяченої води, чудотворного мира) для зцілення чи покріплення хворих і немічних.
[gallery link="none" ids="6936,7380,6912"]
Участь у паломництві, прощі не заборонена ні для кого. До святих місць відправляються ті, хто вже багато років живе релігійним життям, а також ті, хто ще не відчув присутність Бога у своєму житті. Та якщо ви жодного разу не бували в паломництві – це певний знак, що вам потрібно вирушати в нього обов’язково! Адже не знаємо «ні часу, ні години», коли живий Бог особисто торкнеться нашого серця і все в ньому перемінить.
***
Ознайомтеся із календарем найближчих паломництв за цим посиланням.
***
Наталія Пуряєва
спеціально для Патріаршого паломницького центру УГКЦ
