Хто ж сьогодні не чув про місто Вифлеєм? Впродовж усієї своєї історії його навколишні землі славилися родючістю та врожаями. Саме тому Старий Завіт пояснює назву міста Вифлеєм як «дім хліба», називає його за племенем, яке тут мешкало «Ефрата», що також перекладається як «плідний», а арабські письмена говорять про «дім м’яса» через велику кількість отар, які тут водилися. Однак, не родючість та багатство принесли йому славу на увесь світ. А одне дивне народження, яке сталося дві тисячі років тому у пастушому укритті на його околицях. Це – прихід на землю Божого Сина Ісуса Христа. Прихід, який змінив хід історії людства та історію кожної людини зокрема. Першими переміненими стали бідні пастухи.
«І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: «Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об'явив нам». І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах» (Лк. 2, 15-16). Сьогодні ми разом вирушаємо як паломники назустріч Богові і як ті бідні пастухи шукатимемо Різдво – народження Дитятка-Ісуса у глибинах власного серця.
Вифлеєм: географія, популяція, історія
Вифлеєм розташований всього за 8 км (5 миль) на південний захід від Єрусалиму. Це гірська місцевість, місто знаходиться на висоті 762 метри над рівнем моря. Образно кажучи, уся Юдейська пустиня із її «місячним» ландшафтом – суцільна кам’яниста Голгофа. І посеред неї – вифлеємська оаза, наче спеціально приготоване Богом місце для народження Його Сина.
Археологічні записи свідчать про те, що він існував ще в чотирнадцятому столітті до Р. Хр. Це говорить про його заснування у період Суддів. Відтак тут була похована Рахиль, дружина патріарха Якова. Її поховання вшановується й досі. Однак, найбільшої слави мешканці Вифлеєму зажили під час Давидового правління і розквіту держави. Саме у їхньому місті Давид народився, а згодом пророк Самуїл помазав його на майбутнього царя. Це призвело до особливої уваги та подальшого очікування приходу Месії саме звідси.
Сьогодні це місто населяють 30 тис. мешканців. Християни складають лише третину жителів, адже більшість із них емігрувало через несприятливі історичні події минулого. Від 2006 року місто повністю оточене восьмиметровим бетонним муром. Однак, це не перешкоджає відкритості місцевих жителів, які завжди раді паломникам та мандрівникам, які прагнуть зустріти своє Різдво у глибинах серця.
Подія, що змінила його історію
Ранні історичні свідчення із ІІ століття говорять, що Ісус Христос народився у скелястому гроті. У той час вони використовувалися пастухами для укриття своїх стад від негоди. Ще й сьогодні такі гроти можна знайти на узбіччях гір. При виході вони огороджені муром із невеличкими воротами й віконцем, а всередині - вбога родина з усім своїм майном.
У свій час поблизу Гроту Різдва у Вифлеємі поселився святий Єронім († бл. 420). Тут він заснував монастир. Він згадує про бажання імператора Адріана знищити пам’ять про подію Різдва. Тому у ІІ столітті після Різдва Христового на місці народження Господнього він запровадив культ божка Адоніса. Це тривало близько 180 років. Адже єпископ Євсевій Кесарійський пише, що вже у 326 році християнська княгиня Олена збудувала базиліку над Гротом Різдва. Так грот став місцем поклоніння та молитви.
Незадовго перший храм згорів дотла, залишивши по собі лише невеликі свідчення у вигляді фрагментів мозаїки на підлозі. Проте, святе місце довго не пустувало: імператор Юстиніан І відбудував храм, який постав ще красивішим (VI ст.). Незначні зміни у будові храмового комплексу здійснили хрестоносці. Однак, це не завадило тому, що сьогодні базиліка Різдва Господнього називають єдиним у Святій Землі християнським храмом, що вцілів без руйнацій та перебудов з епохи Юстиніана.
Цікаво, що за правління шаха Хозроя у 614 році перси знищили усі християнські святині на території тодішньої Палестини. Пожаліли вони тільки Вифлеємський храм. А все через мозаїку на його стінах. Там вони побачили трьох волхвів, які були одіті так, як і вони – у перське вбрання та головні убори. Окрім того, існує легенда, що їх зупинило пророцтво про Пришестя Спасителя, здійснене Заратустрою, іранським пророком. Перські воїни просто остерігалися святинь, таємничо пов'язаних з їхньою власною давньою традицією.
Базиліка Різдва Господнього
Храм Різдва Христового, як і храм Воскресіння в Єрусалимі, сьогодні забудований з усіх сторін. На півночі до нього примикає францисканський монастир з храмом Св. Катерини, зі сходу – грецький Різдвяний монастир, з півдня – вірменський. Єдиний доступний для огляду – західний фасад, але навіть він скритий та спотворений потужними контрфорсами, що запобігають обвалу стіни. З початкових трьох парадних порталів два було закладено. Натомість, центральні двері, що залишилися, зменшено в розмірах у кілька разів. Це здійснено для того, щоб перешкодити в'їзду у храм на коні, що полюбляють бедуїнські шейхи. Не збереглися і портики, що оточували звичайний для ранньохристиянських базилік атріум - двір перед храмом. У результаті сьогодні це місце умиротворення і молитви виглядає швидше як укріплений середньовічний форт, аніж святилище Матері і Немовля.
Центральні двері настільки маленькі, що сьогодні їх називають «воротами смирення». Задля того, щоб потрапити усередину, кожен повинен прихилити голову. Через цей перехід ми відразу потрапляємо у притвор і перед нашими очима простягається велична центральна нава храму, розділена 44-ма колонами ще на п’ять нав. Ці колони висічені із місцевого каменю, який так і називають «вифлеєміт». Однак, якісне їхнє полірування призвело до того, що у деяких путівниках їх називають мармуровими.
Сам грот Різдва знаходиться під пресвітерієм. У ньому — два вівтарі. Перший вівтар знаходиться на місці Різдва і під ним можна побачити зірку з написом латиною: Hic de Maria Virgine Christus natus est («тут із Діви Марії народився Христос»). Цей напис і зірка свідчить про католицьке коріння цього вівтаря. Однак, у 1634 році султан Мурад IV віддав усі святі місця в Палестині православним грекам. Згодом завдяки втручанню інших держав на короткий період католики наново отримали ці місця у піклування. Та, в ХІХ столітті перемога царської Росії над турками призвела до повернення Гроту Різдва православним грекам. Водночас другий вівтар у базиліці стоїть на місці ясел. Згідно з переказами, вони були перенесені до Рима, до Матері Божої Великої. Саме при цьому вівтарі ясел католики відправляють і денні, й нічні Меси Божого Різдва.
Базиліка Різдва Христового є одним із найвизначніших місць на Святій Землі для зустрічі різних християнських конфесій та релігій. Образи, історія та події, які її характеризують, можуть змусити нас говорити про цю базиліку як про символічне місце екуменізму. Досі три християнські конфесії - католицька, греко-православна та вірмено-православна - живуть разом у базиліці, переживаючи всі труднощі та щоденний екуменізм.
Поле пастушків
На схід від Вифлеєму, приблизно за 2 км від населеного центру, розташоване село Бейт-Сахур. Саме тут знаходиться грецький православний монастир та відоме Поле пастушків. На цьому полі бідні робітники отримали звістку від ангелів про народження Спасителя світу. За місцевими переказами, тут вони й побажали бути похованими. Відтак постав монастир Святого Юрія Побідоносця. Сьогодні воно є місцем зустрічі із Богом для багатьох прочан.
Перші святині на цьому місці з’явилися вже за часів княгині Олени у IV столітті. Вона була присвячена Пречистій Діві Марії, св. Йосифу Обручнику та трьом пастушкам. У столітті з’являється невеликий підковоподібний храм, проте вже у наступному столітті він був зруйнований імператором Юстиніаном, який збудував ще більш величний храм. У 614 році перси цілковито знищили обидва храми – верхній і нижній, та монастир, вбивши усіх його подвижників. Сьогодні їхні мощі можна побачити у сучасній відбудованій церкві.
Початок побудови сьогоднішньої святині стався у 1971 році при тодішньому ігумену монастиря Святого Сави Освященного о. Серафиму. Єрусалимський патріархат вирішує возвести нову велику церкву. У 1978 році під проводом о. Серафима почалося возведення нового храму Святої Трійці. Він був посвячений єрусалимським патріархом Діодором 27 липня 1989 року, у день пам’яті Святого Пантелеймона. Храм представляє собою купольну базиліку із трьома навами, розписаний фресками у візантійському стилі та має різьблений іконостас. Його три нави посвячені на честь Собору Пресвятої Богородиці, святого Пантелеймона та Собору святих архангелів.
Ще одна назва цього красивого храму – «Слава во вишніх Богу». Саме тому кожен, хто його відвідує, справді відчуває піднесення духу до висот. Спробуйте разом із нами дотикнутися того місця, де небо опустилося до бідності землі, щоб повідати невідану радість.
Недалеко від православного храму, на відстані 1,5 км, знаходиться католицька святиня «Gloria in Excelsis Deo». Він був возведений архітектором Антоніо Барлуцці у 1954 році. Побудований у формі давнього бедуїнського намету, творячи десятигранник. Над нижнім, основним багатогранником, возвеличується інший десятигранний барабан, на якому кріпиться купол, розділений білими поясами на 10 сегментів. Ця символіка числа десять за задумом повинна була нагадувати паломникам про цінність і важливість десятини для християнського життя. Над входом до храму свої крила простягає бронзовий ангел.
Поле пастушків продовжує радувати багатьох молільників багатьма ласками та чудами, які стаються і по сьогодні. Однак, ці чуда є наслідком не місцевості, але віри, із якою сюди прибувають мільйони прочан. Ба більше, першочерговим чудом на цьому місці є віднайдення місця для Дитятка-Ісуса у серці кожного паломника.
Молочна печера
Зі східної частини пагорба, де розташована базиліка Різдва, знаходиться Молочна печера, яка арабською називається «Магарет Сітті Маріам» - «грот Панни Марії». До цього місця можна дістатися по невеликій дорозі, яка продовжується вздовж південної сторони базиліки (Tarik Magharet el Halib, via della Grotta del Latte) і розпочинається від центральної площі Вифлеєму. За легендою VI століття, Богородиця сховалася тут під час розправи над невинними младенцями, відійшовши від ясел, де вона прихистила Дитя. Ця легенда незабаром зникла, а на зміну їй прийшла інша.
Згідно неї святий Йосиф, попереджений ангелом про небезпеку, що нависла над Дитям, і про необхідність втечі до Єгипту, негайно почав готуватися до подорожі й підбадьорив діву, яка годувала грудьми. Кілька крапель поспіхом впали на землю, і камінь перетворився з рожевого на білий.
У 2007 році була завершена реставрація Гроту, під час якої було очищено стіни та відновлено первісне світло. Нова церква, збудована над старовинним гротом, є роботою архітекторів Луїджі Леоні та К'яри Роваті. Сама віднова виконана завдяки підтримці словацьких та італійських вірних.
Біля Молочного гроту розташований монастир, ввірений Постійним поклонникам Пресвятої Євхаристії. Внутрішній коридор з’єднує Грот з каплицею Пресвятої Євхаристії та з верхньою церквою. Таким чином, Євхаристійна адорація триває весь день, і всі паломники можуть зупинитися там у тихій молитві. Це місце спокою та умиротворення, віднайдення справжнього себе у присутності живого Бога.
Будинок Св. Йосифа
Після народження Дитятка Пресвята родина деякий час перебувала у Вифлеємі. Після періоду, встановленого Мойсеєвим законом, Богородиця і святий Йосиф з немовлям вирушили в Єрусалим на обряд обрізання (Лк. 2, 22); волхви також знайшли Ісуса в будинку (Мт. 2, 11).
Переїзд із печери у будинок не протирічить Євангелію: святий Йосиф походив із Вифлеєму і міг мати тут рідних і друзів, які, дізнавшись про його бідність, проявили щедрість і допомогли йому. Вже в середні віки була зроблена спроба знайти у Вифлеємі конкретну пам’ятку про святого Йосифа. Дослідження завжди проводилися в східній місцевості, між Молочною печерою і Полем пастухів.
За свідченнями двох флорентійських паломників Джорджіо Гуччі та Леонардо Фрескобальді, фіксація місця відбулася в середині XIV століття. Сучасна каплиця (1890 р.) лежить не лише на скелі, а й на стінах попередніх будівель, які пам’ятають багато паломників. Сьогодні біля підніжжя апсиди все ще можна побачити скелю, а за вівтарем височіє валун, можливо, частина первісного вівтаря. «Будинок Святого Йосифа» запам’ятався у цій каплиці завдяки заповіту Ернестини Одеберт. 20 березня 1893 року храм урочисто освятив отець-кустос Святої Землі о. Джакомо Гецці.
***
Різдво – це подія, яка змінила хід історії людства та історію кожної людини зокрема. Божий Син Ісус Христос прийшов у світ, прийнявши тіло від Пречистої Діви Марії, оселившись у родині святого Йосифа Обручника та принісши радість усьому світу через бідних пастушків. Життя усіх цих осіб в один момент було видозмінене близькістю Бога. Сьогодні кожен із нас також прагне цієї близькості, адже вона дає людині невимовну радість та відкриття свого власного покликання у цьому світі. Задля цього багато людей направляються до витоків християнства, у місця, безпосередньо позначені слідами Ісуса Христа. Там вони й справді відкривають себе Богові, а Він відкриває їм Свою любов, близькість та ніжність. А ви хочете відчути ці знаки Різдва у своєму серці? Тоді, гайда із нами у нову подорож у Вифлеєм!
Іван Вихор
Паломництво до Італії
