На галицькому Поділлі, над рікою Стрипою на Підгаєччині, посеред пахучих гаїв і лісів, на зелених левадах лежить село Зарваниця. Воно з давніх-давен славне і знане в усій Галичині з чудотворної ікони Матері Божої. Рік за роком туди приходили і приходять тисячі паломників, аби помолитись перед чудотворною іконою Пречистої Діви Марії і просити її помочі, опіки […]
На галицькому Поділлі, над рікою Стрипою на Підгаєччині, посеред пахучих гаїв і лісів, на зелених левадах лежить село Зарваниця. Воно з давніх-давен славне і знане в усій Галичині з чудотворної ікони Матері Божої. Рік за роком туди приходили і приходять тисячі паломників, аби помолитись перед чудотворною іконою Пречистої Діви Марії і просити її помочі, опіки і покрова.
Про початки села Зарваниця збереглись поміж людьми два перекази. Один переказ про постання Зарваниці оповідає, що колись дуже давно прийшли сербські ченці на те місце, де сьогодні розташована Зарваниця. Поселившись тут, з часом вибудували над джерелом невеличку дерев’яну церковцю на честь Пресвятої Трійці. Незабаром і люди осідали в сусідстві монастиря й так постало село, що його від ченців-сербів названо “Сербаниця”, а відтак ця назва змінилась на Зарваниця.
Інший переказ більш правдоподібний і поетично оспіваний нашим галицьким поетом В. Щуратом. Ось початок переказу:
“З татарських рук приймав смерть Київ.
Чого живцем вогонь не виїв,
Iшло під меч, йшло в неволю,
Втік лиш один чернець на волю…”
Зайшов він аж на галицьке Поділля, і вкінці спинився у лісах над рікою Стрипою, бо не було сили йти далі… Була темна літня ніч, як чернець змучений тяжкою і довгою дорогою, спраглий, голодний і з пораненими ногами, впав у знесиллі над рікою. Відпочивши, пішов до ріки, напився води і обмив собі рани, відтак клякнув, зложив руки до молитви і, звернувши очі до неба, молився.
“О, Ти, що в най прикрішій хвилі
Ведеш усіх до свого Сина,
Моя Провіднице Єдина,
Вкажи мету моїм дорогам,
Моїм стражданням і тривогам…”
Помолившись і заспокоївшись надією на поміч Небесної Неньки, чернець положився на траві й заснув. Рано, вставши зі сну, він любувався чарівною красою природи. Раптом недалеко зауважив якийсь блиск. Пішов туди і знайшов сяючу ікону Пречистої, яка стояла над джерелом чистої води. Чернець клякнув перед іконою і молився гаряче, а по молитві призадумався над своїм сном. Він бачив у сні, як Мати Божа зійшла до нього, а кругом Неї — ангели. Чернець упав перед нею на коліна і підніс руки вгору. Вона подала йому свій омофор і ним піднесла його.
“…Отут зрівнявся я з метою! —
…Тут я молитись буду,
Щоб на всяк час для всього люду
Моя мета — метою стала,
А місце, де крізь сон зарвала
Край риз святих слаба десниця,
Нехай назветься — Зарваниця”.
Згодом чернець побудував на тому місці каплицю і в ній примістив чудотворну ікону Матері Божої. Біля неї згодом постало велике село Зарваниця. Цей переказ про постання Зарваниці більш близький для нас, а його правдивість стверджував би ще й переказ про теребовлянського князя, що заблудив на ловах, а блукаючи, занедужав. У блуканині зустрів чоловіка, який сказав йому, що недалеко живе пустельник, який має чудотворну ікону, а з-під каплички б’є джерело цілющої води. Люди з різних сторін ідуть туди. І хто помолиться перед іконою і нап’ється тієї води, той стає здоровим.
І той чоловік радив князеві вибратися туди, щоб у Матері Божої виблагати собі здоров’я. Князь послав слуг, щоб привели пустельника з іконою і водою. Але пустельник сказав князівським слугам: “Якщо князь хоче бути здоровим, нехай сам приїде до ікони Пречистої Діви Марії”. Вибрався князь сам. Йому назустріч вийшов пустельник, виніс ікону, освятив воду, дав напитися князеві, і князь чудом, в одній хвилині, став здоровим. Переказ не каже, котрий це був князь, але з обставин і часу втечі ченця бачимо, що це мусило статися тільки після татарського нападу на Україну, отже це міг бути князь Василько, або котрийсь інший із Романовичів.
Обидва перекази говорять про дуже давнє походження чудотворної Зарваницької ікони Богоматері і її початок сягає, ймовірно, XIII століття. Та не тільки перекази, але й історичні записки говорять про давнє походження Зарваниці і чудотворної Зарваницької ікони Матері Божої. З тих записок знаємо також і про напад турків на Зарваницю в давній давнині, про спалення церкви, монастиря і села; про повернення на пожарище знову ченців і селян; відбудову церкви і монастиря. На місці дерев’яної церкви встановлено хрест, а нову муровану церкву звели 1754 року в іншому місці. Під час Першої світової війни згорів монастир.
Чудотворну ікону Божої Матері перенесено з каплиці над цілющим джерелом до мурованої церкви. Вона тепер приміщена над лівим бічним престолом. Там сяє серед золотих і срібних дарів, зложених на подяку за одержані чудесні ласки. На місці давньої дерев’яної каплички над джерелом стоїть сьогодні мурована капличка, а з-під неї й далі б’є джерело свіжої, здорової води і наче представляє ті джерела небесних благодатей, які невидимо спливають з ікони Богоматері на всіх, хто перед нею Божу Матір помочі просять.
1867 за тодішнього пароха Зарваниці о. Порфирія Мандичевського, чудотворну Зарваницьку ікону Богоматері увінчано короною привезеною з Риму, а кардинал Іван Сімеоні отримав у Папи Пія IX відновлення відпусту для всіх, хто відвідає Зарваницьку церкву, приступить до тайни сповіді, прийме Святе Причастя і помолиться в наміренні Святішого Отця. Відпуст починається на Вознесіння Господнє і триває у всі неділі і торжественні свята до Покрови Пречистої Діви Марії включно.
1742 був у Зарваниці тодішній митрополит київський Атаназій Шептицький. Молячись перед чудотворною іконою, уклав прекрасну молитву до Матері Божої в Зарваницькій іконі. В тій молитві виявляє найглибше почитання Богоматері, та між іншим каже: “…Отже недужі за Твоїм посередництвом видужують, горем прибиті зазнають полегшення, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають отримують від Тебе благодаті…”
Вірну копію зняв у Зарваниці львівський живописець Т. Попіль. На честь Зарваницької чудотворної ікони є давня пісня, складена народом, в якій оспівують отриману чудесну поміч в різних людських терпіннях і клопотах. Наведу кілька строф тієї пісні:
Поява чудотворної ікони розп’ятого Спасителя
У своїй книжці “Зарваниця” (1926 р.) о. Андрій Мельник подає цікаві відомості про появу чудотворної ікони розп’ятого Спасителя. “При великім престолі висить 6 великих дзеркал, оправлених сріблом, а жертованих колишнім властителем Зарваниці Мйончинським. Під чудотворною іконою знаходиться корона зі щирого срібла, на якій зроблений напис: «Розп’ятий Христе Царю за всіх нас; не посіщай, просимо Тебе, мором Бережани; посіщай їх в щедротах усердно молим Тебе. Да здрави многих і в небі хвалити Тебе (1772-73 рр.).»”
На основі давніх грамот та усної словесності історія цієї ікони є такою. В 1740-му році сталося так, що один побожний та багатий господар Зарваниці, Стефан Рисан, виїхав волами літньою порою на свою сіножать по сіно. Змучений, задрімав на возі. Коли ж пробудився, перед очима у нього щось ясніло з неба. Його воли стояли на колінах, а в повітрі, невисоко над землю, висіла ікона розп’ятого Спасителя, осяяна небесним блиском. В 1742-му році сам архієрей Анастазій Шептицький їде до Зарваниці зі Львова, щоб розслідувати це появлення. Пізніше він коронував цю ікону срібною короною, клякнув перед нею і відмовив, ним же складену, молитву: “О, пресолодкий Ісусе, Спасителю мій! Ти зійшов з неба на землю із ніздр Вітцівських в утробу Пречистої Діви.”
В 1754-му році згоріла дерев’яна церква, але ікона залишилася неушкодженою. В цьому ж році була відбудована інша церква Святої Тройці і до неї перенесено обидві ікони. Ікону Ісуса було вміщено в головному престолі.
Зарваницю ще називають в народі – джерелом Поділля. На протязі більше ніж 800 років це місце магічно притягує всіх віруючих прочан української землі. В дивний спосіб увіковічнив та освятив Господь це місце – появою двох чудотворних ікон.
