Чудотворні ікони Зарваниці: Богородиці (копія) та Розп’яттяЧудотворные иконы Зарваницы: Богородицы (копия) и Распятие

На галицькому Поділлі, над рікою Стрипою на Підгаєччині, посеред пахучих гаїв і лісів, на зелених левадах лежить село Зарваниця. Воно з давніх-давен славне і знане в усій Галичині з чудотворної ікони Матері Божої. Рік за роком туди приходили і приходять тисячі паломників, аби помолитись перед чудотворною іконою Пречистої Діви Марії і просити її помочі, опіки і покрова.

Про початки села Зарваниця збереглись поміж людьми два перекази. Один переказ про постання Зарваниці оповідає, що колись дуже давно прийшли сербські ченці на те місце, де сьогодні розташована Зарваниця. Поселившись тут, з часом вибудували над джерелом невеличку дерев'яну церковцю на честь Пресвятої Трійці. Незабаром і люди осідали в сусідстві монастиря й так постало село, що його від ченців-сербів названо "Сербаниця", а відтак ця назва змінилась на Зарваниця.

Інший переказ більш правдоподібний і поетично оспіваний нашим галицьким поетом В. Щуратом. Ось початок переказу:

"З татарських рук приймав смерть Київ. Чого живцем вогонь не виїв, Iшло під меч, йшло в неволю, Втік лиш один чернець на волю..."

Зайшов він аж на галицьке Поділля, і вкінці спинився у лісах над рікою Стрипою, бо не було сили йти далі... Була темна літня ніч, як чернець змучений тяжкою і довгою дорогою, спраглий, голодний і з пораненими ногами, впав у знесиллі над рікою. Відпочивши, пішов до ріки, напився води і обмив собі рани, відтак клякнув, зложив руки до молитви і, звернувши очі до неба, молився.

"О, Ти, що в най прикрішій хвилі Ведеш усіх до свого Сина, Моя Провіднице Єдина, Вкажи мету моїм дорогам, Моїм стражданням і тривогам..."

Помолившись і заспокоївшись надією на поміч Небесної Неньки, чернець положився на траві й заснув. Рано, вставши зі сну, він любувався чарівною красою природи. Раптом недалеко зауважив якийсь блиск. Пішов туди і знайшов сяючу ікону Пречистої, яка стояла над джерелом чистої води. Чернець клякнув перед іконою і молився гаряче, а по молитві призадумався над своїм сном. Він бачив у сні, як Мати Божа зійшла до нього, а кругом Неї — ангели. Чернець упав перед нею на коліна і підніс руки вгору. Вона подала йому свій омофор і ним піднесла його.

"...Отут зрівнявся я з метою! — ...Тут я молитись буду, Щоб на всяк час для всього люду Моя мета — метою стала, А місце, де крізь сон зарвала Край риз святих слаба десниця, Нехай назветься — Зарваниця".

Згодом чернець побудував на тому місці каплицю і в ній примістив чудотворну ікону Матері Божої. Біля неї згодом постало велике село Зарваниця. Цей переказ про постання Зарваниці більш близький для нас, а його правдивість стверджував би ще й переказ про теребовлянського князя, що заблудив на ловах, а блукаючи, занедужав. У блуканині зустрів чоловіка, який сказав йому, що недалеко живе пустельник, який має чудотворну ікону, а з-під каплички б'є джерело цілющої води. Люди з різних сторін ідуть туди. І хто помолиться перед іконою і нап'ється тієї води, той стає здоровим.

І той чоловік радив князеві вибратися туди, щоб у Матері Божої виблагати собі здоров'я. Князь послав слуг, щоб привели пустельника з іконою і водою. Але пустельник сказав князівським слугам: "Якщо князь хоче бути здоровим, нехай сам приїде до ікони Пречистої Діви Марії". Вибрався князь сам. Йому назустріч вийшов пустельник, виніс ікону, освятив воду, дав напитися князеві, і князь чудом, в одній хвилині, став здоровим. Переказ не каже, котрий це був князь, але з обставин і часу втечі ченця бачимо, що це мусило статися тільки після татарського нападу на Україну, отже це міг бути князь Василько, або котрийсь інший із Романовичів.

Обидва перекази говорять про дуже давнє походження чудотворної Зарваницької ікони Богоматері і її початок сягає, ймовірно, XIII століття. Та не тільки перекази, але й історичні записки говорять про давнє походження Зарваниці і чудотворної Зарваницької ікони Матері Божої. З тих записок знаємо також і про напад турків на Зарваницю в давній давнині, про спалення церкви, монастиря і села; про повернення на пожарище знову ченців і селян; відбудову церкви і монастиря. На місці дерев'яної церкви встановлено хрест, а нову муровану церкву звели 1754 року в іншому місці. Під час Першої світової війни згорів монастир.

Чудотворну ікону Божої Матері перенесено з каплиці над цілющим джерелом до мурованої церкви. Вона тепер приміщена над лівим бічним престолом. Там сяє серед золотих і срібних дарів, зложених на подяку за одержані чудесні ласки. На місці давньої дерев'яної каплички над джерелом стоїть сьогодні мурована капличка, а з-під неї й далі б'є джерело свіжої, здорової води і наче представляє ті джерела небесних благодатей, які невидимо спливають з ікони Богоматері на всіх, хто перед нею Божу Матір помочі просять.

1867 за тодішнього пароха Зарваниці о. Порфирія Мандичевського, чудотворну Зарваницьку ікону Богоматері увінчано короною привезеною з Риму, а кардинал Іван Сімеоні отримав у Папи Пія IX відновлення відпусту для всіх, хто відвідає Зарваницьку церкву, приступить до тайни сповіді, прийме Святе Причастя і помолиться в наміренні Святішого Отця. Відпуст починається на Вознесіння Господнє і триває у всі неділі і торжественні свята до Покрови Пречистої Діви Марії включно.

1742 був у Зарваниці тодішній митрополит київський Атаназій Шептицький. Молячись перед чудотворною іконою, уклав прекрасну молитву до Матері Божої в Зарваницькій іконі. В тій молитві виявляє найглибше почитання Богоматері, та між іншим каже: "...Отже недужі за Твоїм посередництвом видужують, горем прибиті зазнають полегшення, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають отримують від Тебе благодаті..."

Вірну копію зняв у Зарваниці львівський живописець Т. Попіль. На честь Зарваницької чудотворної ікони є давня пісня, складена народом, в якій оспівують отриману чудесну поміч в різних людських терпіннях і клопотах. Наведу кілька строф тієї пісні:

Поява чудотворної ікони розп'ятого Спасителя

У своїй книжці "Зарваниця" (1926 р.) о. Андрій Мельник подає цікаві відомості про появу чудотворної ікони розп'ятого Спасителя. "При великім престолі висить 6 великих дзеркал, оправлених сріблом, а жертованих колишнім властителем Зарваниці Мйончинським. Під чудотворною іконою знаходиться корона зі щирого срібла, на якій зроблений напис: «Розп'ятий Христе Царю за всіх нас; не посіщай, просимо Тебе, мором Бережани; посіщай їх в щедротах усердно молим Тебе. Да здрави многих і в небі хвалити Тебе (1772-73 рр.).»"

На основі давніх грамот та усної словесності історія цієї ікони є такою. В 1740-му році сталося так, що один побожний та багатий господар Зарваниці, Стефан Рисан, виїхав волами літньою порою на свою сіножать по сіно. Змучений, задрімав на возі. Коли ж пробудився, перед очима у нього щось ясніло з неба. Його воли стояли на колінах, а в повітрі, невисоко над землю, висіла ікона розп'ятого Спасителя, осяяна небесним блиском. В 1742-му році сам архієрей Анастазій Шептицький їде до Зарваниці зі Львова, щоб розслідувати це появлення. Пізніше він коронував цю ікону срібною короною, клякнув перед нею і відмовив, ним же складену, молитву: "О, пресолодкий Ісусе, Спасителю мій! Ти зійшов з неба на землю із ніздр Вітцівських в утробу Пречистої Діви."

В 1754-му році згоріла дерев'яна церква, але ікона залишилася неушкодженою. В цьому ж році була відбудована інша церква Святої Тройці і до неї перенесено обидві ікони. Ікону Ісуса було вміщено в головному престолі.

Зарваницю ще називають в народі - джерелом Поділля. На протязі більше ніж 800 років це місце магічно притягує всіх віруючих прочан української землі. В дивний спосіб увіковічнив та освятив Господь це місце - появою двох чудотворних ікон.

На галицком Подолье, над рекой Стрипой на Подгайщине, среди пахучих рощ и лесов, на зеленых огородах лежит село Зарваница. Оно издавна известно во всей Галичине своей чудотворной иконой Матери Божьей. Год за годом туда приходили и приходят тысячи паломников, чтобы помолиться перед чудотворной иконой Пречистой Девы Марии и просить ее помощи, опеки и покрова. О началах села Зарваница сохранились между людьми два предания. Одно предание о происхождении Зарваницы повествует, что когда-то очень давно пришли сербские монахи на то место, где сегодня расположена Зарваница. Поселившись здесь, со временем выстроили над источником небольшую деревянную церквушку в честь Пресвятой Троицы. Вскоре и люди начали оседать по соседству с монастырем и так появилось село, его от монахов сербов назвали "Сербаница", а затем это название изменилась на Зарваница. Другое предание более правдоподобное и поэтически воспетое нашим галицким поэтом В. Щуратом. Вот начало предания: "С татарских рук принимал смерть Киев. Чего живьем огонь не съел, Шло мечу, шло в плен, Сбежал лишь один монах на свободу ... " Зашел он аж на галицкое Подолье, и в конце остановился в лесах над рекой Стрипой, потому что не было сил идти дальше ... Была темная летняя ночь, как монах измученный тяжелой и долгой дорогой, жаждущий, голодный и с ранеными ногами, упал в бессилии над рекой. Отдохнув, пошел к реке, напился воды и умыл себе раны, потом застыл, сложил руки в молитве и, обратив глаза к небу, молился. "О, Ты, в наши самые грустные минуты Ведешь всех к своему Сыну Моя проводница Единственная, Укажи цель моим дорогам, Моим страданием и тревогам ... " Помолившись и успокоившись надеждой на помощь Небесной Матушки, монах прилег на траве и уснул. Рано встал со сна, он любовался волшебной красотой природы. Вдруг недалеко заметил какой-то блеск. Пошел туда и нашел сияющую икону Пречистой, которая стояла над источником чистой воды. Монах застыл перед иконой и молился горячо, а после молитвы призадумался над своим сном. Он видел во сне, как Матерь Божия снизошла до него, а вокруг Нее - ангелы. Монах упал перед ней на колени и поднял руки вверх. Она подала ему свой омофор и им преподнесла его. "... Тут сравнялся я с целью! - ... Здесь я молиться буду, Чтобы на всякое время для всего народа Моя цель - целью стала, А место, где сквозь сон зарвала Край риз святых слабая десница, Пусть назовется - Зарваница ". Впоследствии монах построил на том месте часовню и в ней поместил чудотворную икону Божьей Матери. Возле нее впоследствии появилось большое село Зарваница. Это предание о происхождении Зарваницы более близкое для нас, а его правдивость подтверждает еще и сказание о теребовлянском князе, который заблудился на охоте, а блуждая, заболел. В блужданиях он встретил человека, который сказал ему, что недалеко живет отшельник, который имеет чудотворную икону, а из-под часовни бьет источник целебной воды. Люди с разных сторон идут туда. И кто помолится перед иконой и напьется той воды, то становится здоровым. Этот человек советовал князю выбраться туда, чтобы у Божьей Матери вымолить себе здоровье. Князь послал слуг, чтобы привели отшельника с иконой и водой. Но отшельник сказал княжеским слугам: "Если князь хочет быть здоровым, пусть сам приедет к иконе Пречистой Девы Марии". Выбрался князь сам. Ему навстречу вышел отшельник, вынес икону, освятил воду, дал напиться князю, и князь чудом, в одну минуту, стал здоровым. Сказание не говорит, который это был князь, но по обстоятельствам и времени побега монаха видим, что это должно произойти только после татарского нападения на Украину, следовательно это мог быть князь Василько, или какой другой из Романовичей. Оба предания говорят об очень древнем происхождении чудотворной Зарваницкой иконы Богоматери и ее начало датируется, вероятно, XIII веком. Но не только сказания, но и исторические записки говорят о древнем происхождении Зарваницы и чудотворной Зарваницкой иконы Матери Божьей. С тех записок знаем также и о нападении турок на Зарваницу в далеком прошлом, о сожжении церкви, монастыря и села; о возвращении на пожарище снова монахов и крестьян; восстановление церкви и монастыря. На месте деревянной церкви установлен крест, а новая каменная церковь была возведена в 1754 году в другом месте. Во время Первой мировой войны сгорел монастырь. Чудотворную икону Божьей Матери перенесено из часовни над целебным источником в каменную церковь. Она теперь помещена над левым боковым престолом. Там сияет среди золотых и серебряных даров, сложенных в благодарность за полученные чудеса. На месте старой деревянной часовни над источником стоит сегодня каменная часовня, а из-под нее и дальше бьет источник свежей, здоровой воды и словно представляет те источники небесных благодатей, которые невидимо истекают из иконы Богоматери на всех, кто перед ней Божьей Матерью о помощи просит. В 1867 году при тогдашнем священнике Зарваницы о. Порфирии Мандичевском, чудотворную Зарваницкую икону Богоматери увенчали короной привезенной из Рима, а кардинал Иван Симеоне получил у Папы Пия IX отпущение грехов для всех, кто посетит Зарваницкую церковь, приступит к тайне исповеди, примет Святое Причастие и помолиться в намерениях Святейшего Отца. Отпущение начинается на Вознесение Господне и продолжается во все воскресенья и торжественные праздники до Покрова Пречистой Девы Марии включительно. В 1742 году был в Зарванице тогдашний митрополит киевский Афанасий Шептицкий. Молясь перед чудотворной иконой, сложил прекрасную молитву к Матери Божьей в Зарваницкой иконе. В той молитве он проявляет глубокое почитание Богоматери, и между прочим говорит: "... Итак больные при Твоем посредничестве выздоравливают, горем прибитые испытывают облегчение, все Тебя в молитвах почитают и Твоего Покрова ищут получают от Тебя благодати ..." Верную копию снял в Зарванице львовский художник Т. Попиль. В честь Зарваницкой чудотворной иконы есть давняя песня, составленная народом, в которой воспевают полученную чудесную помощь в различных человеческих страданиях и хлопотах. Появление чудотворной иконы распятого Спасителя. В своей книге "Зарваница" (1926г.) о. Андрей Мельник приводит интересные сведения о появлении чудотворной иконы распятого Спасителя. "При большом престоле висит 6 больших зеркал, переплетенных серебром, а жертвованных бывшим властителем Зарванице Мйончинским. Под чудотворной иконой находится корона из чистого серебра, на которой сделана надпись: «Распятый Христос Царь всех нас; не посещай, просим Тебя, мором Бережаны; посещай их в щедротах усердно молим Тебя. Да здравого многих и в небе славить Тебя (1772-73 гг.). »" На основе древних грамот и устной словесности история этой иконы такова. В 1740-м году случилось так, что один благочестивый и богатый хозяин Зарванице, Стефан Рисан, выехал волами летней порой на свой сенокос по сено. Измученный, задремал на телеге. Когда же проснулся, перед глазами у него что-то сияло с неба. Его волы стояли на коленях, а в воздухе, невысоко над землю, висела икона распятого Спасителя, озаренная небесным блеском. В 1742 году сам архиерей Анастасий Шептицкий едет в Зарванице из Львова, чтобы расследовать это появление. Позже он короновал эту икону серебряной короной, поклонился перед ней и  произнес, им же сочиненную молитву: "О, сладчайший Иисусе, Спаситель мой! Ты сошел с неба на землю с недр Отцовских в утробу Девы ". В 1754 году сгорела деревянная церковь, но икона осталась невредимой. В этом же году была отстроена другая церковь Святой Троицы и в нее перенесено обе иконы. Икона Иисуса была помещена в главном престоле. Зарваницу еще называют в народе - источником Подолья. На протяжении более чем 800 лет это место магически притягивает всех верующих паломников украинской земли. Странным образом увековечил и освятил Господь это место - появлением двух чудотворных икон.