Городиловичська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці

На тому місці де сьогодні збудовано каплицю, на місці церкви бувшого с. Городиловичі, у давні часи був густий ліс. Село Городиловичі знаходилося на невисокому пагорбі. В селі була тільки невелика капличка. Тому жителі села надумали побудувати собі велику церкву. Та тут трапився такий випадок: одного літнього дня надвечір селяни побачили над лісом незвичайне сяйво. Коли вони з острахом і цікавістю підійшли до того місця де було це незвичайне сяйво- то побачили на одному із пнів трьох зрізаних дубів ікону Божої Матері, яка сяяла дивним предивним світлом. Порадившись між собою селяни вирішили, що Образу Пресвятої Богородиці не місце в лісі, а тому перенесли його до сільської каплички. Яке було їх здивування, коли ранком вони не побачили ікони в капличці. Ікона зникла. Але Її довго шукати не прийшлося. Вона зайшлася на тому ж самому пні в лісі. Селяни звернулися до священика і за його порадою урочистою процесією перенесли цю ікону знову до каплички. Та на другий день ікона знову опинилася на місці об’явлення у лісі. Так три рази селяни із урочистою процесією переносили цю ікону знову до каплички. В четвертий раз, коли селяни дала обіцянку на місці об’явлення ікони Пресвятої Богородиці побудувати церкву, повернення її припинилося.

Місцевий щляхтич якому належав ліс не тільки дозволив на цьому місці побудувати церкву, але й дав для будівництва необхідну кількість дерева. Невдовзі тут уже стояла невелика дерев’яна церковиця. Її поставили так, що три пні на одому із яких об’явилася ікона Божої Матері опинилися прямо під престолом над яким помістили чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. З часом.

У 1748 р. жителі с. Городиловичі побудували нову велику церкву. (про час її побудови свідчила вирізана на верху одвірка церковних дверей старослов’янськими літерами дата- 1748р.) Власне ця церква і зображена на старій довоєнній фотографії. Неподалік від церкви була викопана криниця, в ній завжди святили воду. Вода в ній, за спогадами старожилів села, була цілюща.

Надав право на відпуст своєю Грамотою єпископ Онуфрій Шумлянський, який і проголосив Городиловичську ікону Пресвятої Богородиці чудотворною. З того часу, на десяту п’ятницю після Воскресіння, на свято Сострадання Пречистої Діви Марії в с. Городиловичі відбувалися величні відпусти. Десятками років йшли шляхами-дорогами громадно люди з околиць краю та подальших сторін до Городиличівської Чудотворної ікони Божої Матері храму Упення Пресвятої Богородиці. А численні пожертви – дари, воти, якими вона була прикрашена свідчать про Господні ласки, які під цим образом Пресвятої Богородиці на Її побожних пошанувальників ісходили. Та коли австрійський уряд почав конфісковувати дорогоцінні церковні речі та окремим декретом намагався спинити почитання чудотворних ікон і розвій відпустових місць то багатолюдні і славні відпусти почали занепадати то не були винятком і відпусти в с. Городиловичах. .

На сторіччя перших чудотворних дійств Городиловичської ікони Пресвятої Богородиці Святійший Отець Папа Римський Пій ІХ дав право єпископу Григорію Яхимовичу її коронувати. поновив відпусти митрополит Андрей Шептицький. І з часом багатолюдні і славні відпусти набули нового розвою Так було до 1945 р. Після Другої світової війни відповідно рішень Кримської (Ялтинської) і Потсдамської конференцій в Східній Європі відбулися значні територіальні зміни. На основі Люблінської угоди від 9 вересня 1944 р. і договору про радянсько-польський кордон від 16 серпня 1945 р укладених між СРСР і Польщею споконвічні етнічні українські землі Посяння, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини без згоди на те і незважаючи на волю українського населення були передані Польській Республіці. Більше того, відповідно до них українське населення вимушено було внаслідок «добровільного переселення» і насильницької депортації покинути свої рідні домівки і землі предків. Завершальним етапом цього процесу стала операція «Вісла». Внаслідок її споконвічні українські землі були «очищені» від етнічних українців. Не минула ця страхітлива доля й жителів с. Городиловичів.

6 травня 1946 р всіх селян вивезли. Коли вони покидали рідне село за наказом місцевого священика дяк зняв ікону і передав її Процюк Анні Іванівні. І повезли селян світ за очі далеко від рідного дому. І стала ікона мандрувати разом із селянами по Україні. В переважній більшості селян із Городиловичів переселили в Тенопільську область. Першим місцем їх прихистку стало с. Глибочок Борщівського району Тернопільської області. Туди ж привезла із собою Процюк Анна і ікону, як найбільшу родинну дорогоцінність. По приїзду поставили її з дозволу місцевого священика в сільській церкві. Служби Божі при цьому образі відправляли та все в молитвах до Господа просили аби поближче до рідних місць мали змогу переселитися. І надалі де б не закидала доля вихідців із с. Городиловичів вони завжди на десяту п’ятницю після Воскресіння, на свято Сострадання Пресвятої Богородиці молилися до Образу Матері Божої благаючи повернути їх додому, або хоча б поселити ближче до рідних місць і споминали рідне село.

Поклонитися Городиличівської Городилівській Чудотворній іконі Божої Матері приходили чимало жителів із ближчих і дальших сіл Надзбручанського краю. Проживали городиловичани в с. Глибочку недовго- майже рік. Потім шлях поневірянь переселенців із Городиловичів проліг аж до Побужжя. Чимало родин переселенців із Городиловичів переселилися в Побужжя аби бути поближче до рідного села. Тут їх поселили в с. Дальнич Кам’янко-Буського району Львівської області. Жителі села прийняли їх привітно. Ікону Пресвятої Богородиці в місцевій церкві помістили і Служби Божі при ній служили. Більше того, тут, як і по всюди, де бувала з городиловичанами ікона проводилися величаві багатолюдні відпусти. Звідусіль, із багатьох сіл і міст Побужського краю йшли люди незважаючи на грізні окрики місцевих компартійців до Городиличівської Чудотворної ікони Божої Матері, щоб в молитві, з глибокою вірою просити в Небесної Заступниці духовного порятунку, духовної розради й духовної потіхи. Тут проживали городиловські переселенці вже декілька років. На основі підписаного між СРСР і ПНР 15 лютого 1951 р. договору про новий державний радянсько-польський кордон відбувся обмін окремими прикордонними територіями. Внаслідок цього до Львівської області УРСР відійшли (були повернуті) українські землі в районі м. Кристинополя, перейменованого пізніше в Червоноград. Городиловичі знову стали українськими. Можна було повертатися до рідниих батьківських осель. Та де там. Село на той часу було уже геть понищено і являло собою суцільну руїну. Майже всі будинки і господарські споруди спалено. Вцілілі вщент пограбовано. Церкву розібрали, а з дощок курник в сусідньому селі для колгоспу побудували. Зараз такого населеного пункту вже й на карті не існує. Хто мав можливість, бажаючи проживати ближче до рідних місць, то переселялися на Сокальщину. Так доля багато родин городиловичан закинула аж до с. Борятина, що за 30 км від рідного села.

Тут до церкви ікону місцеві жителі не прийняли, тож вона перебувала в домі родини Судолбині. Але в одне літо була дуже велика посуха в цих краях. На полях геть все зів’яло. Надії на урожай не було ніякої. Тож згадали про ікону. І за порадою городиловичан місцеві жителі надумали перенесли її до церкви щоб відправити при ній Службу Божу. І сталося чудо. Як тільки стали вносити ікону до церкви почав падати рясний прерясний дощ якого так очікували селяни. Була з того часу в с. Борятині ікона у великій пошані. І тут старше покоління городиловичан та їхні нащадки не занехаяли таку гарну релігійну традицію, як поведення відпусту на пошанування Городиличівської Чудотворної ікони Божої Матері Частина вихідців із с. Городиловичів з часом перебралися ще ближче до рідних місць- до сусіднього з їх рідним селом - с. Ульвівок. Коли з часом вони обжилися на новому місці то задумали й повернути собі ікону. Але місцеві жителі і ті городиловці що прижилися в Борятичах не хотіли віддавати ікону. Але з часом дійшли згоди. Бо не гоже іконі бути все в приймах, далеко від рідних місць, і все мандрувати по світі. І за згодою владики ікона в 1990 р. із величною процесією за участю монахів, духовенства, городиловичан, а також жителів навколишніх сіл і міст Городиличівська Чудотворна ікон Божої Матері в прибула в с. Ульвівок, що поряд бувшого с. Городиловичі.

На прохання о. Ореста Рубеля у 1998 р. було проведено реставрацію ікони. Всі роботи по реставрації ікон виконала відомий реставратор, мистецтвознавець, працівник Червоноградського музею історії релігії п. Оксана Ясинецька. Вона встановила, що відкриті лики Пресвятої Богородиці і Дитятка Ісуса Христа (решта ікони була закрита позолоченою металічною оправою- шатами) були невідомими художниками неодноразово перемальовані, в результаті чого на ликах було нанесено три нашарування фарб. Реставратор зняла шати. Під час реставрації закритих частин ікони О.Ясинецька встановила, що під сучасним зображення на іконі є ще більш давнє. Червоноградським художником Володимиром Свідерським була виконана достовірна копія Городиличівської Чудотворної ікони Божої Матері, в такому вигляді якому вона була до реставрації. Далі п. Ясинецька зняла верхні нашарування фарб. Дійшла до первісного зображення ікони намальованого ще у ХVІ ст. Закрите до реставрації зображення на іконі добре збереглося. Після реставрації оригінал ікони повністю відкритий.

 На том месте, где сегодня построена часовня, на месте церкви бывшего с. Городиловичи, в давние времена был густой лес. Село Городиловичи находилось на невысоком холме. В селе была только небольшая часовня. Поэтому жители села решили построить себе большую церковь. И тут произошел такой случай: в один из летних дней вечером крестьяне увидели над лесом необычное сияние. Когда они со страхом и любопытством подошли к тому месту, где было это необычное сияние- то увидели на одном из пней трех срезанных дубов икону Божьей Матери, которая сияла странным дивным светом. Посоветовавшись между собой, крестьяне решили, что Образу Пресвятой Богородицы не место в лесу, а поэтому перенесли его в сельскую часовню. Каково же было их удивление, когда утром они не увидели иконы в часовне. Икона исчезла. Но Ее долго искать не пришлось. Она нашлась на том же пне в лесу. Крестьяне обратились к священнику и по его совету торжественной процессией перенесли эту икону снова в часовню. И на второй день икона вновь оказалась на месте явления в лесу. Так три раза крестьяне с торжественной процессией переносили эту икону снова в часовню. В четвертый раз, когда крестьяне дали обещание на месте явления иконы Пресвятой Богородицы построить церковь, возвращение ее прекратилось.

Местный шляхтич, которому принадлежал лес, не только позволил на этом месте построить церковь, но и дал для строительства необходимое количество дерева. Вскоре здесь уже стояла небольшая деревянная церквушка. Ее поставили так, что три пня на одном из которых явилась икона Божией Матери оказались прямо под престолом, над которым поместили чудотворную икону Пресвятой Богородицы. В 1748 г. жители с. Городиловичи построили новую большую церковь. (О времени ее построения свидетельствовала вырезанная на верху косяка церковных дверей старославянским буквами дата -1748 г.) Именно эта церковь и изображена на старой довоенной фотографии. Неподалеку от церкви был выкопан колодец, в нем всегда святили воду. Вода в нем, по воспоминаниям старожилов села, была целебная. Предоставил право на богомолье своей Грамотой епископ Онуфрий Шумлянский, который и провозгласил Городиловичскую икону Пресвятой Богородицы чудотворной. С тех пор, на десятую пятницу после Воскресения, на праздник Сострадання Пречистой Девы Марии в с. Городиловичи происходили величественные отпущения. Десятками лет шли путями-дорогами люди с окраин края и дальнейших сторон к Городиловечской Чудотворной иконе Божьей Матери храма Успения Пресвятой Богородицы. А многочисленные пожертвования - дары, воты, которыми она была украшена, свидетельствуют о Господних милостях, которые под этим образом Пресвятой Богородицы на Ее благочестивых почитателей исходили. И когда австрийское правительство начало конфискацию драгоценных церковных вещей и отдельным декретом пыталось остановить почитания чудотворных икон и развитие паломнических мест, то многолюдные и славные отпущения начали приходить в упадок, то не были исключением и отпущения в с. Городиловичи. На столетие первых чудотворных действ Городиловичской иконы Пресвятой Богородицы Святейший Отец Папа Римский Пий ІХ дал право епископу Григорию Яхимовичу ее короновать. Возобновил отпущения митрополит Андрей Шептицкий. И со временем многолюдные и славные отпущения приобрели новое развитие. Так было до 1945 года. После Второй мировой войны в соответствии с решениями Крымской (Ялтинской) и Потсдамской конференций в Восточной Европе произошли значительные территориальные изменения. На основе Люблинского соглашения от 9 сентября 1944 г. и договора о советско-польской границе от 16 августа 1945 г. заключенных между СССР и Польшей, исконные этнические украинские земли Посяння, Холмщины, Подляшья, Лемковщины без согласия на то и, несмотря на волю украинского населения, были переданы Польской Республике. Более того, в соответствии с ними украинское население вынуждено было вследствие «добровольного переселения» и насильственной депортации покинуть свои родные дома и земли предков. Завершающим этапом этого процесса стала операция «Висла». Вследствие ее исконные украинские земли были «очищены» от этнических украинцев. Не миновала эта страшная судьба и жителей с. Городиловичи. 6 мая 1946 г. всех крестьян вывезли. Когда они покидали родную деревню, по приказу местного священника дьяк снял икону и передал ее Процюк Анне Ивановне. И повезли крестьян куда глаза глядят, далеко от родного дома. И стала икона путешествовать вместе с крестьянами по Украине. В подавляющем большинстве крестьян с Городиловичи переселили в Тернопольскую область. Первое место их убежищем стало с. Глибочок Борщевского района Тернопольской области. Туда же привезла с собой Процюк Анна и икону, как самую большую семейную драгоценность. По приезду поставили ее с разрешения местного священника в сельской церкви. Богослужения при этом образе отправляли и все в молитвах к Господу просили, чтобы поближе к родным местам могли переселиться. И в дальнейшем, куда бы ни забрасывала судьба выходцев из с. Городиловичи, они всегда на десятую пятницу после Воскресения, на праздник Сострадания Пресвятой Богородицы молились у Образа Божьей Матери, умоляя вернуть их домой, или хотя бы поселить ближе к родным местам и вспоминали родную деревню. Поклониться Городиловичской Чудотворной иконе Божией Матери приходили многие жители из ближайших и дальнейших сел надзбручанского края. Проживали городиловичане в с. Глубочке недолго - почти год. Затем путь скитаний переселенцев из Городиловичи пролег до Побужье. Многие семьи переселенцев из Городиловичей переселились в Побужье, чтобы быть поближе к родному селу. Здесь их поселили в с. Дальнич Каменка-Бугского района Львовской области. Жители села приняли их радушно. Икону Пресвятой Богородицы в местной церкви поместили и богослужения при ней служили. Более того, здесь, как и по всюду, где бывала с городиловичанами икона проводились великие многолюдные отпущения. Отовсюду, из многих сел и городов Побужского края шли люди несмотря на грозные окрики местных компартийцев к Городиловичской Чудотворной иконе Божьей Матери, чтобы в молитве, с глубокой верой просить у Небесной Заступницы духовного спасения, духовного утешения и духовной утехи. Здесь проживали городиловские переселенцы уже несколько лет. На основе подписанного между СССР и ПНР 15 февраля 1951 года договора о новой государственной советско-польской границе состоялся обмен отдельными пограничными территориями. Вследствие этого Львовской области УССР отошли (были возвращены) украинские земли в районе Кристинополя, переименованного позже в Червоноград. Городиловичи снова стали украинскими. Можно было возвращаться в родные родительские дома. И где там. Село в то время было уже совсем уничтожено и представляло собой сплошную руину. Почти все дома и хозяйственные постройки сожжены. Уцелевшие же полностью ограблены. Церковь разобрали, а из досок курятник в соседнем селе для колхоза построили. Сейчас такого населенного пункта уже и на карте нет. Кто имел возможность, желая проживать ближе к родным местам, то переселялись на Сокальщину. Так судьба многие семьи городиловичан забросила до с. Борятин, что в 30 км от родного села. Здесь в церковь икону местные жители не приняли, и она находилась в доме семьи Судолбини. Но в одно лето была очень большая засуха в этих краях. На полях совсем все увяло. Надежды на урожай не было никакой. Поэтому вспомнили об иконе. И по совету городиловичан местные жители решили перенести ее в церковь, чтобы отправить при ней Литургию. И произошло чудо. Как только стали вносить икону в церковь, начал идти обильный дождь, которого так ждали крестьяне. Была с тех пор в с. Борятине икона в большом почете. И здесь старшее поколение городиловичан и их потомкам не оставили такую хорошую религиозную традицию, как ведение отпущения на чествование Городиловичской Чудотворной иконы Божьей Матери. Часть выходцев из с. Городиловичи со временем перебрались еще ближе к родным местам - в соседнее с их родным селом - с. Ульвивок. Когда со временем они обжились на новом месте, то задумали и вернуть себе икону. Но местные жители и те городиловцы, прижившиеся в Борятичах, не хотели отдавать икону. Но со временем пришли к согласию. Потому что неприлично иконе быть далеко от родных мест, и все путешествовать по миру. И с согласия владыки икона в 1990 г. с величественной процессией с участием монахов, духовенства, городиловичан, а также жителей окрестных сел и городов Городиловическая Чудотворная икон Божией Матери прибыла в с. Ульвивок, что рядом бывшим с. Городиловичи. По просьбе о. Ореста Рубеля в 1998 г. была проведена реставрация иконы. Все работы по реставрации икон выполнила известный реставратор, искусствовед, сотрудник Червоноградского музея истории религии п. Оксана Ясинецкая. Она установила, что открытые лики Пресвятой Богородицы и Младенца Иисуса Христа (остальные части иконы были закрыты позолоченной металлической оправою- одеянием) были неизвестными художниками неоднократно перерисованы, в результате чего на ликах было нанесено три наслоения красок. Реставратор сняла одежды. Во время реставрации закрытых частей иконы О.Ясинецкая установила, что под современным изображение на иконе есть еще более древнее. Червоноградским художником Владимиром Свидерским была выполнена достоверная копия Городиловечской Чудотворной иконы Божьей Матери, в таком виде каком она была до реставрации. Далее п. Ясинецкая сняла верхние наслоения красок. Дошла до первоначального изображения иконы нарисованного еще в XVI в. Закрытое до реставрации изображение на иконе хорошо сохранилось. После реставрации оригинал иконы полностью открыт.