Ікона Матері Божої Ласкавої повстала на переломі XVII та XVIII століть як копія Ченстоховської Богородиці. Точна дата створення Станіславівської ікони невідома. Порівняльний аналіз дозволяє нам приблизно визначити дату. Риза в якій є Богородиця на нашій копії відповідає візерунку сукні Ченстоховської, відомої під назвою «перлова». Ченстоховська Мадонна була експонована в різних строях. Сукня, про яку йде […]
Ікона Матері Божої Ласкавої повстала на переломі XVII та XVIII століть як копія Ченстоховської Богородиці. Точна дата створення Станіславівської ікони невідома. Порівняльний аналіз дозволяє нам приблизно визначити дату. Риза в якій є Богородиця на нашій копії відповідає візерунку сукні Ченстоховської, відомої під назвою «перлова». Ченстоховська Мадонна була експонована в різних строях. Сукня, про яку йде мова вживалася в 1683-1707 роках. Отже, можемо вважати, що в тих часах була скопійована ікона Станіславівська, яка представляє нам Богородицю з темним обличчям без шрамів, які є характерні ченстоховському першотвору.
Перша згадка про неї походить з хроніки церкви на Подолі і датується 1742 р. На жаль, парафіяльні книги і архів церкви не збереглися, а відтворення найстарішої історії Чудотворної ікони є можливе тільки посередньо, через вивчення традиції і легенд галицьких вірмен. Вони говорять, що ікону написав 70-літній побожний іконописець Даниїл на побажання секретаря вірменської спільноти Донінга. На початку вона знаходилася в домашньому вівтарнику, що у ті часи було загально прийнятим звичаєм, перед яким молилася ціла сім’я. Легенда говорить, що Донінг перший оздоровився за посередництвом ікони. Завдяки палкій молитві і глибокій вірі він чудесно вилікувався з тяжкої хвороби очей. Також власне він перший побачив сльози на обличчі Божої Матері.
Відчуваючи, що негідний зберігати такий скарб у власному будинку, Донінг відніс ікону до найближчої вірменської церкви, де сльози на обличчі Діви Марії стали ще більше помітні. 22 серпня 1742 р. комісія, яка складалася із світських та духовних осіб однозначно підтвердила надприродній характер цього явища. Рушничок, яким обтирали сльози, що текли по обличчі Богородиці згодом був покладений до реліквярію. З часом прийнявся звичай, щоб на згадку офіційного визнання станіславівського чуда, раз в рік 22 серпня, по урочистій святій Літургії давати реліквярій вірним для цілування, пізніше ця практика поширилася на кожну суботу. Обличчя Божої Матері не завжди було сумне і заплакане. Між нею і вірними встановлювався незвичайний діалог, в якому не було слів. Часом траплялося, коли вірні починали співати пісню «Будь благословенна», сумне лице Пречистої Діви Марії починало роз’яснюватися і залишалося на протязі деякого часу огорнуте певною радістю і усміхом. Під час Божественної Літургії в заупокійний день 1742 р., яку відправляв о. Манугевич, під час євхаристійного канону, відбулася зміна кольорів ікони. Вона ціла наповнилася блакитним кольором і така залишалася до кінця Служби Божої. З посеред розповідей свідків задокументовано також свідчення, які говорять про дивне світло, яке огортало Чудотворну ікону і приймаючи форму великих променистих зірок. Було вирішено, щоб у місці такої виразної дії Божої ласки було постійно засвічене Вічне Світло – маленька завжди горюча лампадка. Через короткий час вияснилося що вона запалювалася сама, якщо хтось забував її знову заповнити оливою і запалити. Чуд і ласк, яких отримували шанувальники плачучої Богородиці було настільки багато, що дуже швидко її було названо Ласкавою, а також Ченстоховською. Люди говорили між собою: «якщо не можеш відбути паломництва до Ченстохови і прийти перед обличчя Ясногірської Панни, піди до Станиславова і тоді не розчаруєшся у своїй надії».
Швидко вияснилося, що мала дерев’яна церква не є в стані помістити величезні потоки, звідусіль прибуваючих паломників, тому вірменськими купцями при підтримці графа Потоцького, власника міста, 28 травня 1743 р. було розпочато будову нової церкви. Наріжний камінь покладений у фундамент святині мав на собі вирізьблений напис: «Троєкратно Благословенній Найсвятішій Богородиці камінь, місто і душу разом під дівичі ступні». Мурована церква у стилі пізнього бароко була збудована через двадцять років. Невідомі прізвища архітекторів і будівельників її. Знаємо тільки Яна Солеського, який намалював прекрасні фрески на склепінні. Храм отримав назву Марії Панни Ласкавої. Найбільшим його скарбом була ікона, яку урочисто внесено 20 жовтня 1763 р. Це відбувалося під салют гармат, дзвін дзвонів і радісних пісень, а сам граф Потоцький, не дивлячись на поганий стан здоров’я, ніс ікону. Розміщено її було у великому вівтарі. Вона була вкладена у срібну раму і покрита ризою з позолоченого «баквану». Вірогідно, що це була робота львівських ювелірів. По двох сторонах ікони були розміщені вітрини з вотами (Часто, якщо відбувалося чудесне оздоровлення, воти виливалися у формі вилікуваного органу). Частина з них перед створенням вітрин, за давнім звичаєм, були прибиті безпосередньо на ікону. Під час реставрації ікони, виявлено аж 289 слідів по цвяхах, з яких деякі пробили були навіть дерев’яну дошку. Слава ікони і краса святині притягали не тільки вірних вірменського обряду. Там молилися усі кому на серці лежала доля Станиславова. На загал вбачалося у сльозах Пречистої пересторогу нещасть, які загрожували її місту і Галичині в цілому. Криза прийшла до городян вже в 1764 р.: перевороти, галицькі конфедерації, вторгнення російських військ на Покуття, різного роду окупації, а також чума з 1770 р. зробили своє – Станиславів втрачав свою давню силу. У цього красивого і багатого міста було вкрадено його славу. Дісталося також санктуарію. Під кінець XVIII ст. австрійський уряд наклав контрибуцію на усі вироби зі срібла. Вони бралися «на вагу» і разом із літургічним посудом забиралися на перетоплення. Вдруге контрибуцію накладено в 1809-1810 роках. До сьогодні контрибуційні знаки помітні на ризах і коронах, а це означає, що їх треба було викупляти, щоб уникнути перетоплення. Однак, уціліли акти, а в повні «Liber miraculorum imaginia B.M.V. In Ecclesia Armenorum Stanislaopoli ab anno 1742-63», тобто «Книга чудес», яка була написана частково на латині, частково по польськи. Писав ту книгу довголітній парох о. мітрат Яків Магуневич. В ній описуються т. зв. 33 великі чуда, які чотирикратно були потверджувані церковною владою.
Розголос, який отримав санктуарій, був посилений завдяки Папі Римському Пію VI. 28 вересня 1777 р. «повним відпустом для усіх вірних обох статей як вірменського, так і латинського та греко-католицького обрядів, які після Сповіді і Причастя 20 жовтня в річницю внесення ікони до теперішньої святині, відвідають її перед Найсвятішими Тайнами помоляться про поширення і вивищення нашої святої віри». Варто також тут звернути увагу, що культ Матері Божої Ласкавої єднав вірних усіх існуючих на Галичині католицьких обрядів, що знайшло своє вираження також у змісті папського відпусту. Цей відпуст в 1870 р. завдяки Папі Пію ІХ поширений на всі три відпустові дні, в які з часом переродилися щорічні святкування. Історія несла нові часи, а з ними нові біди. 28 вересня 1868 року в місті розгорілася величезна пожежа під час якої горіла вірменська церква. Ікона зазнала значних втрат (знищене було праве плече Мадонни) але уціліла завдяки людям, які ризикуючи життям, винесли її з полум’я.
