Жидачівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Жидачівська Оранта» (1406 р). Ікона намальована в 1406 р. монахом Веніамином і передана до Жидачівського василіанського монастиря. Сповіщає про дату написання та її автора напис на звороті ікони: «Образ цей Воплочення Пречистої Присно Діви Марії намальований і відданий до монастиря Жидачівського року Божого 1406 Ієромонах Веніамін» Жидачівська Оранта виконана темперою на одній суцільній дошці без пруг. Її розміри 144 х 75,5 см, а товщина дошки 38-40 см. Вона є унікальною і єдиною пам’яткою такого типу у середньовічному українському малярстві. Богородиця на іконі зображена у повний зріст у строго фронтальній позі з піднятими руками як на мозаїці у Софії Київській. У складках мафорія (плаща) на грудях Богородиці поміщено погрудне зображення дитя Христа спасителя, який лівою рукою підтримує сувій, а правою благословляє. Перші згадки про чудотворність ікони надав вчений А.С. Петрушевич у своїй праці «Сводній Галицько-Руській літописі». Хроніка чудес Жидачівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці велася із 1750 р...» Ця книга мала заголовок «Руно орошеное Пречистой Діви Маріі чудодійственная благодаті роса от чудотворнаго єя образа истікающая в Жидачеві» Ікона Пресвятої Богородиці тривалий час знаходилася в монастирській Успенській церкві. Спочатку вона знаходилася в жидачівській церкві св. Миколая (просвідчить акт генеральної візитації візитації від 1733 р.) і поміщена вона була на престолі, на місці ківорію. З цієї церкви о. Іван Жигалович в 1572 р. переніс її до церкви Воскресіння Христового. В Жидачеві у 1888 р.і в місті була велика пожежа, яка знищила майже чверть міста і церкву, але ікона чудом була врятована. Церкву відбудували тільки через 13 років у 1901 році (цей прекрасний храм в якому ми зараз молимося іконостас в якому посвятив слуга божий Андрей Шептицький), ікону помістили у святилищі за престолом де вона знаходиться і до сьогодні. У 1772 р. староста (Цициліва) тепер с. Вільхівці, що недалеко від Жидачева Каєтан Шептицький подарував виготовлені власним коштом золочені та посріблені дерев’яні шати, а також закупив срібні корони для ікони. Коронована Жидачівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці була єп. Левом Шептицьким за Святійшого Отця Папи Римського Климентія ХІV. Під час пожежі у м. Жидачеві, в травню 1888 р., згоріла і церква Воскресіння Христового. Чудотворну ікону парафіяни врятували. Тривалий час (13 р. ) вона перебувала в римо-католицькому костелі Успіння Діви Марії. 21 вересня 1901 р її урочисто перенесли до новозбудованої мурованої церкви Воскресіння Христового. Потрібно наголосити що з 1752 року часу повернення ікони до парафіяльного храму проводиться відпуст на який збирається багато людей з усієї Галичини. Відпустовий празник проводився на восьму п’ятницю після Великодня, а з 1948 року у неділю «Всіх святих» (у неділю після Заслання Святого Духа) на відпустовий празник до Жидачева прибуває багато людей, щоб помолитися перед іконою. Існує звичай, що побожні жінки після Святої Літургії навколішках проходять через святилище повз ікону просячи в неї оздоровлення та вимолюючи відпущення гріхів. Всі хто отримав оздоровлення чи ласки офірували іконі «воти» - дари. Ці прикраси які розміщені в нішах біля ікони є переконливим свідченням того, що Пресвята Богородиця у Жидачівському чудотворному образі була і є наша заступниця і наша надія у різних нещастях і незгодах нашого земного життя.
Жидачевская чудотворная икона Пресвятой Богородицы «Жидачевская Оранта» (1406 г.). Икона нарисована в 1406 г. монахом Вениамином и передана в Жидачевский василианский монастырь. Извещает о дате написания и ее авторе надпись на обороте иконы : «Образ этот Воплощения Пречистой присно Девы Марии нарисован и отданный в монастырь Жидачевский года Божьего 1406. Иеромонах Вениамин» Жидачевская Оранта выполнена темперой на одной сплошной доске без кромки. Ее размеры - 144 х 75,5 см, а толщина доски - 38-40 см. Она является уникальной и единственной достопримечательностью такого типа в средневековой украинской живописи. Богородица на иконе изображена в полный рост в строго фронтальной позе с поднятыми руками, как на мозаике в Софии Киевской. В складках мафория (плаща) на груди Богородицы помещено погрудное изображение дитя Христа Спасителя, который левой рукой поддерживает свиток, а правой благословляет. Первые упоминания о чудотворности иконы предоставил ученый А.С. Петрушевич в своей работе «сводные Галицко-Русской летописи». Хроника чудес Жидачевской чудотворной иконы Пресвятой Богородицы велась с 1750 г. Эта книга имела название« Руно орошенное Пречистой Девы Марии чудодейственной благодати роса от чудотворного ее образа истекающая в Жидачеве». Икона Пресвятой Богородицы долгое время находилась в монастырской Успенской церкви. Сначала она находилась в Жидачевской церкви св. Николая (про это свидетельствует акт генеральной визитации от 1733 г.) и помещена она была на престоле, на месте кивория. Из этой церкви о. Иван Жигалович в 1572 г. перенес ее в церковь Воскресения Христова. В Жидачеве в 1888 г. и в городе был большой пожар, уничтоживший почти четверть города и церковь, но икона чудом была спасена. Церковь отстроили только через 13 лет в 1901 году (этот прекрасный храм в котором мы сейчас молимся, иконостас в котором посвятил слуга божий Андрей Шептицкий), икону поместили в святилище за престолом, где она находится до сих пор. В 1772 г. староста (Цицилива) теперь с. Вильховци, что недалеко от Жидачева, Каетан Шептицкий подарил изготовленные за свой счет золоченые и посеребренные деревянные одежды, а также закупил серебряные короны для иконы. Коронована Жидачевская чудотворная икона Пресвятой Богородицы была еп. Львом Шептицким при Святейшем Отце Папе Римском Клименте ХIV.
Во время пожара в г.Жидачеве, в мае 1888 г, сгорела и церковь Воскресения Христова. Чудотворную икону прихожане спасли. Долгое время (13 лет.) она находилась в римско-католическом костеле Успения Девы Марии. 21 сентября 1901 г. ее торжественно перенесли в новопостроенную каменную церковь Воскресения Христова. Нужно отметить, что с 1752 г. момента возвращения иконы в приходской храм, проводятся отпущения, на которые собирается много людей со всей Галичины. Паломнический праздник проводился в восьмую пятницу после Пасхи, а с 1948 года в воскресенье «Всех святых» на паломнический праздник в Жидачев прибывает много людей, чтобы помолиться перед иконой. Существует обычай, набожные женщины после Святой Литургии на коленях проходят через святилище мимо иконы, прося у нее оздоровления и вымаливая прощение грехов. Все, кто получил оздоровления или милости, жертвовали иконе «воты» - дары. Эти украшения расположенные в нишах у иконы являются убедительным свидетельством того, что Пресвятая Богородица в Жидачевском чудотворном образе была и есть наша заступница и наша надежда в различных несчастьях и невзгодах нашей земной жизни.
Жидачівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Жидачівська Оранта» (1406 р). Ікона намальована в 1406 р. монахом Веніамином і передана до Жидачівського василіанського монастиря. Сповіщає про дату написання та її автора напис на звороті ікони: «Образ цей Воплочення Пречистої Присно Діви Марії намальований і відданий до монастиря Жидачівського року Божого 1406 Ієромонах Веніамін» Жидачівська Оранта виконана темперою на одній суцільній дошці без пруг. Її розміри 144 х 75,5 см, а товщина дошки 38-40 см. Вона є унікальною і єдиною пам’яткою такого типу у середньовічному українському малярстві. Богородиця на іконі зображена у повний зріст у строго фронтальній позі з піднятими руками як на мозаїці у Софії Київській. У складках мафорія (плаща) на грудях Богородиці поміщено погрудне зображення дитя Христа спасителя, який лівою рукою підтримує сувій, а правою благословляє. Перші згадки про чудотворність ікони надав вчений А.С. Петрушевич у своїй праці «Сводній Галицько-Руській літописі». Хроніка чудес Жидачівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці велася із 1750 р...» Ця книга мала заголовок «Руно орошеное Пречистой Діви Маріі чудодійственная благодаті роса от чудотворнаго єя образа истікающая в Жидачеві» Ікона Пресвятої Богородиці тривалий час знаходилася в монастирській Успенській церкві. Спочатку вона знаходилася в жидачівській церкві св. Миколая (просвідчить акт генеральної візитації візитації від 1733 р.) і поміщена вона була на престолі, на місці ківорію. З цієї церкви о. Іван Жигалович в 1572 р. переніс її до церкви Воскресіння Христового. В Жидачеві у 1888 р.і в місті була велика пожежа, яка знищила майже чверть міста і церкву, але ікона чудом була врятована. Церкву відбудували тільки через 13 років у 1901 році (цей прекрасний храм в якому ми зараз молимося іконостас в якому посвятив слуга божий Андрей Шептицький), ікону помістили у святилищі за престолом де вона знаходиться і до сьогодні. У 1772 р. староста (Цициліва) тепер с. Вільхівці, що недалеко від Жидачева Каєтан Шептицький подарував виготовлені власним коштом золочені та посріблені дерев’яні шати, а також закупив срібні корони для ікони. Коронована Жидачівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці була єп. Левом Шептицьким за Святійшого Отця Папи Римського Климентія ХІV. Під час пожежі у м. Жидачеві, в травню 1888 р., згоріла і церква Воскресіння Христового. Чудотворну ікону парафіяни врятували. Тривалий час (13 р. ) вона перебувала в римо-католицькому костелі Успіння Діви Марії. 21 вересня 1901 р її урочисто перенесли до новозбудованої мурованої церкви Воскресіння Христового. Потрібно наголосити що з 1752 року часу повернення ікони до парафіяльного храму проводиться відпуст на який збирається багато людей з усієї Галичини. Відпустовий празник проводився на восьму п’ятницю після Великодня, а з 1948 року у неділю «Всіх святих» (у неділю після Заслання Святого Духа) на відпустовий празник до Жидачева прибуває багато людей, щоб помолитися перед іконою. Існує звичай, що побожні жінки після Святої Літургії навколішках проходять через святилище повз ікону просячи в неї оздоровлення та вимолюючи відпущення гріхів. Всі хто отримав оздоровлення чи ласки офірували іконі «воти» - дари. Ці прикраси які розміщені в нішах біля ікони є переконливим свідченням того, що Пресвята Богородиця у Жидачівському чудотворному образі була і є наша заступниця і наша надія у різних нещастях і незгодах нашого земного життя.
